Розвиток ,формування, соціалізіція і виховання особистості

1.      Розвиток і формування особистості як педагогічна проблема.

            Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування.
Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку.
Взаємозв’язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно.
Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти:
1. Навчально – пізнавальна діяльність.
2. Розвиток творчих здібностей (пререхід задатків в здібності).
3. Громадська діяльність особистості (дитячі та молодіжні організації, діяльність за власним вибором і бажанням – шефство, волонтерство, гуртки.).
4. Системне виховання дітей в сім’ї.
Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій :
1. Навчальної.
2. Освітньої.
3. Виховної.
4. Розвиваючої.
В основі рушійних сил лежать суперечності (процеси збудження і гальмування, протирічча між можливостями і реальним навчанням та інші).
Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі.
Розвиток особистості школяра – це складний динамічний процес, який відбувається у часі і просторі і передбачає :
• Формування високих інтелектуальних сил;
• Формування моралі на засадах позитивних загальнолюдських якостей;
• Підготовка до творчої праці в суспільстві;
• Виконання функцій громадянина незалежної держави;
• Виконання функцій сім’янина.


2. Напрямки і фактори розвитку. Їх взаємозв’язок.

Особистість розвивається в анатомо – біологічному, психічному і cоціальному напрямку.
Анатомо – біологічний напрямок включає в себе розвиток біологічних систем організму – кістково – м’язевої, дихальної, серцево – судинної, кровоносної, та інших.
Під психічним напрямком розвитку ми розуміємо розвиток пам'яті, здатності виконувати різні мислительні операції ( аналіз, синтез, узагальнення та інші ), швидкість проходження психічних реакцій.
Під соціальним напрямком розвитку розуміємо соціалізацію людини, її взаємоз'вязки з колективом, суспільством, сім'єю.
Напрямки і фактори розвитку взаємопов'язані між собою: людина повинна розвиватися одночасово на всі боки (по можливості рівномірно) з врахуванням всіх факторів.
Фактор – це умова, причина будь – якого процесу. Розвиток має свої фактори , основну роль серед яких відіграють : біологічний (спадковість), середовище, діяльність, навчання, саморозвиток, активність особистості. Провідну роль сеерд цих всіх факторів відіграє виховання.
1. Біологічний – людина біологічна істота і належить до класу ссавців. По спадковості людині передаються :
• Загальнолюдські якості ( будова скелету, мозку, здатність до розвитку другої сигнальної системи, здатність до прямоходіння);
• Індивідуальні якості (темперамент, морфологічні ознаки, особистсісний тип установки.).
2. Середовище – буває біологічне і соціальне. Основною характеристикою біологічного середовища є його фізичні дані, що включають повітря, воду, їжу, оточуючу природу. Тобто, біологічне середовище включає оптимальний рівень розвитку організму відповідно до кліматичних умов.
Соціальне средовище визначає формування особистості не само по собі, а в залежності від того, як складаються відношення цієї особистості з оточуючими її людьми. Взаємовідношення особистості з середовищем характеризуються не впливом зовнішніх умов на особистість, а відношенням особистості до цих умов.
3. Діяльність - існує наступна класифікація діяльності :ігрова, навчально – пізнавальна, творча праця особистості, художньо-естетична, спортивна.
4. Навчання – дозволяє розвивати особистість в приватних і державних школах.
5. Саморозвиток особистості.
6. Виховання – це провідний фактор розвитку особистості. Тому, що: - по – перше, він дає змогу знівелювати всі негативні впливи інших факторів; - по – друге, виховання, на відмінну від інших факторів цілеспрямоване, тому результати його передбачувальні.
Як вирішальний чинник розвитку виховання виконує такі функції:
1. Організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;
2. Підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвитку і формуванню особистості;
3. Усуває негативні впливи на розвиток особистості;
4. Ізолює особистість від негативних умов для її розвитку.
Виховання створює умови для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей впродовж життя особистості.
Виховання не може змінити конституцію тіла людини, але може навчити людину пристосувати цю конституцію до життя, що зробить особистість здоровою, загартованою.
Виховання не може змінити тип темпераменту, але навчити людину розуміти прояви його, вносити в них корективи, або гальмувати негативні чи підсилювати позитивні.
Діалектика виховання та розвитку полягає в тому, що вони взаємозалежать одне від одного. Розвиток впливає на виховання, а виховання визначає розвиток. Ця ідея була сформована Л. С. Виготським – російським психологом. Він обгрунтував тезу про провідну роль у розвитку особистості.
Суть її в тому, що в розвитку дитини є два рівні:
- рівень актуального розвитку ( це рівень підготовленості дитини – які завдання вона може виконати самостійно );
- другий рівень – “зона ближнього розвитку ”, ( охоплює завдання, які дитина не може виконати самостійно сьогодні, а виконує під керівництвом вчителя ). Те що сьогодні дитина не може виконати самостійно, завтра вона буде виконувати. За таких умов, навчання пробуджує інтерес до життя і приводить в рух низку процесів розвитку.
Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визріли.
Ефективність розвитку і формуванння особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об’єктом, але і суб’єктом виховання. Дитина повина прояаляти активність у виховному процесі, тоді він ефективний, цінний і забезпечує її розвиток. Для цього слід враховувати індивідуальні особливості дитини та її інтереси та захоплення.

3. Вікові етапи в розвитку школяра. Поняття про акселерацію.

В сучасній педагогіці шкільний вік поділяється на молодший, средній (підлітковий), юнацький. Кожній віковій групі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні, соціальні ознаки, які називаються віковими особливостями. Але межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природні задатки і виховний вплив на них різні.
• Молодший шкільний вік в анатомофізіологічному напрямку характеризується бурхливим але гармонійним розвитком всіх систем організму. Скелет ще неповністю окостенів, що викликає схильність до порушень постави. В соціальному напрямку інститутом соціалізації є школа і перший вчитель. В психічному напрямку показниками розвитку є готовність дитини до навчання, навички розумових зусиль, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання, пам'ять наочно – образна.
• Підлітковий вік характеризується бурхливим але нерівномірним розвитком кістково- м'язевої і серцево – судинної систем. Інститутом соціалізації є вулиця і товариші.Процеси збудження превалюють над процесами гальмування. Пам'ять стає більш продуктивною. Статеве дозрівання вносить нові переживання в життя підлітка.
• Юнацькій вік характеризується нормалізацією і гармонізацією розвитку всіх анатомо – фізіологічних систем організму Пам'ять стає зрілою, мислення здатне до абстрагування і узагальнення. Мовлення збагачується науковими термінами. Старшокласники активно спілкуються з оточуючими людьми, переживають почуття кохання.
Останнім часом спостерігається явище акселерації та ретрадації. Під акселерацією розуміється прискорений індивідуальний розвиток особистості. Як правило при акселерації спостерігається випередження анатомо – фізіологічного розвитку над психічним і соціальним. Існує декілька теорій виникнення явища акселерації: геліогенна теорія, теорія гетерозії, теорія урбанізації, нітритивна теорія, теорія опромінювання.
Геліогенна теорія – вплив космічного випромінювання на дітей. По деяких джерелах суто сонячного але в північних районах, акселерація теж спостерігається, хоча сонця там дуже мало.
Теорія гетерозії – причина акселерації укладення міжнаціональних шлюбів, до яких приводять стрімкі соціальні зміни – руйнування соціальних, релігійних та інших кордонів.
Теорія урбанізації – причина акселерації стрімкий ріст кількості міст і переселення до них сільських дітей. Згідно цієї теорії, це прискорює статевий та інтелектуальний розвиток організму, що призводить до акселерації.
Нітритивна теорія – причина акселерації поліпшення харчування і підвищення в ньому вітамінів.
Теорія опромінювання – причина акселерації прискорений поділ клітин, він стимулюється підвищеними фонами випромінювання під впливом дії рентгенівських пристроїв, об’єктів атомної енергетики, випробувань ядерної зброї на полігонах.
Протилежний процесу акселерації – процес ретрадації – фізичне відставання дитини в розвитку. Його причина – алкоголізм батьків, народження дітей в пізньому віці, спадкові хвороби.


4. Аналіз зарубіжних теорій розвитку

Всі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку.
• Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як :доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є : М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх.
• Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив сім’ї. До них належали : Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші.
• Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.
Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища.