Семигал О.М. Хортинг в системі виховання фізичної активності юнаків

Хортинг в системі виховання фізичної активності юнаків

Перехід України до ринкових відносин істотно вплинув на стан фізичної культури й спорту в країні. З'явилася тенденція до заморожування й ліквідації фізкультурно-оздоровчих об'єктів, скоротилося виробництво спортивного устаткування й інвентарю, скасували посади інструкторів-методистів, знизилася пропаг У той же час в останні роки в рамках державної політики намітилися позитивні тенденції в розвитку системи фізично-оздоровчої культури й спорту. Створено самостійні структури у вигляді асоціацій, федерацій по видах спорту, відкриваються фітнес-центри, формуються групи здоров'я, одержують поширення нетрадиційні форми оздоровчої фізичної культури (шейпінг, стретчинг, каланнетика, східні види гімнастики й ін.), налагоджене виробництво спортивних товарів, інвентарю, вжиті заходи по переорієнтації галузі на масову фізичну культуру на противагу існуючому пріоритету спорту вищих досягнень.

Однак створювані державою умови для життя людей самі по собі не можуть забезпечити високого рівня їхнього здоров'я. Незважаючи на те, що людина працює в добре освітленому, чистому, вентильованому приміщенні й на цьому підприємстві правильно організоване харчування робітників і т.д., якщо вона сама веде малорухомий спосіб життя, не дотримується режиму праці й відпочинку, вживає алкоголь і курить, то сприятливі умови роботи не поліпшать її здоров'я. Тому одним з важливих розділів охорони й зміцнення здоров'я є особисте відношення до свого способу життя.

Спосіб життя втілює в собі історично виниклий і соціально обумовлений комплекс видів діяльності, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби, а також комплекс відносин, що виникає в процесі цієї діяльності.

Спосіб життя містить у собі три категорії, які впливають на його становлення: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя - це ступінь задоволення людиною матеріальних і духовних потреб. Якість життя - це ступінь комфорту при задоволенні цих потреб. І, нарешті, стиль життя - це поведінкові особливості життя людини.

Кожна із цих категорій (у найбільшій мірі - третя) здатна впливати на стан здоров'я людини й суспіл ьства в цілому, формуючи здоровий або нездоровий спосіб життя. Поняття «здоровий спосіб життя» містить у собі ряд положень: дотримання режиму праці й відпочинку, дозованої рухової активності, заняття доступними видами спорту, уміння знімати нервову напруга, розумне використання засобів загартовування, водних процедур, раціональне харчування, відмова від шкідливих звичок. Отже, що структура здорового способу життя - це динамічна система, що включає в себе елементи, які можуть коректуватися відповідно до стану людини. При цьому основний компонент системи - рухова активність.

Таким чином, відмітна риса сьогоднішніх подань про здоров'я - це розуміння й усвідомлення індивідом необхідності його зміцнення й удосконалювання. Рівень і темпи рішення проблеми забезпечення фізичної активності людей залежать насамперед від них самих; здоров'я є показник не тільки фізичної, але й культури людини в цілому, тому що воно розглядається як гармонія теоретичного й практичного планів буття, міра погодженості в людині природного і соціального початків. При відсутності в індивіда особистісних установок на самовдосконалення, на власні фізичні зусилля високого рівня розвитку масової фізичної культури досягти не можна.

Стійкі мотивації фізичного вдосконалювання, виховані з дитинства в кожній людині, перетворюються в систему загальноприйнятих подань, у норми поводження, що визначають суспільну престижність високого рівня здоров'я й фізичного загартування людини, в істотний критерій оцінки «якості» її особистості вцілому. Сучасний стан суспільства, найвищі темпи його розвитку висувають певні вимоги до людини і її здоров'ю. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям, часом просто заганяють людину у кут, звужують життєві перспективи. Про культуру людини можна судити в тому числі й по її відношенню до власного здоров'я.

Погане самопочуття людини не дозволить їй досягти повного задоволення від виконуваної роботи, сімейного життя, своїх захоплень, адже одержання задоволення - результат інтенсивних зусиль самої людини.

Недолік здоров'я веде й до змін у психіці. Такі люди нерідко йдуть у свої хвороби. На думку О.В.Басова, В.Г.Запорожниченко, Л.Ф.Тихомирова, стан здоров'я на 50% визначається способом життя людини, що у свою чергу залежить від умов мікросередовища, способів життя, прийнятих у конкретному суспільстві.

Як відзначає В.І. Глухов, досить великий контингент людей не цікавиться фізично-оздоровчою культурою й спортом, байдужі до фізичних вправ, стану свого здоров'я. Думаючи, що дана проблема має психологічні коріння, він приводить класифікацію 5 типів фізично-пасивних людей:

1. Особи, абсолютно байдужні до фізичної культури і спортивно-оздоровчої діяльності. Вони мають у своєму розпорядженні помилкові уявлення про малу користь фізичних вправ, воліють проводити час у бездіяльності. В основному це особи хворобливі й фізично слабкі.

2. Особи, які вважають, що їм немає причин займатися фізично-оздоровчою культурою та спортом, тому що вони здорові. Вони часто висловлюються відверто проти спорту, вважаючи це заняття забавою.

3. Особи, що усвідомлять цілющий вплив фізичної культури та оздоровчо-спортивної діяльності на здоров'я людини, але нічого не роблять для цього практично.

4. Особи зі слабко вираженим інтересом до спортивно-оздоровчою діяльності. Вони безвладні, недовірливі, не вірять у свої сили.

5. Особи, що займаються фізичною культурою та оздоровчою діяльністю нерегулярно.

Як видно з даної класифікації, головними причинами байдужості до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури в цілому є недостатня інформованість, а також безвільність, байдужність до власного здоров'я до того моменту, коли вже видні наслідки такого відношення й доводиться звертатися до лікаря за допомогою.

Перебороти пасивне відношення до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури можна тільки шляхом цілеспрямованого виховання в людей переконаності в необхідності правил і норм активної рухової діяльності. Змістовна сторона активного відношення індивіда до фізичної культури визначається його соціальними властивостями, які складаються в результаті виховання: спрямованістю особистості (світоглядними поглядами, переконаннями), ціннісними орієнтаціями, соціальними установками. У процесі соціалізації індивіда оцінка суспільної значимості здорового способу життя повинна перетворитися в його власну оцінку. Система моральних і навіть фізкультурно-оздоровчих вимог, що існує в суспільстві, стає надбанням людини через складну систему міжособистісних зв'язків і відносин. Людина живе в суспільстві й не може діяти ізольовано від нього.  Джерела будь-якої проблеми на думку В.І.Глухова, Т.М.Громико, Є.К.Кулинковича, Н.В.Зеньковича варто шукати в мотиваційно-споживчій сфері особистості. Формуючим початком активності виступає її мотив, що є побудником до дії, вчинку. Л.Н.Левшина, відзначаючи, що процес мотивації - це перший конкретний акт формування фізкультурної активності, виділяє етапи його розвитку:

1. Відбиття у свідомості людини суспільних потреб, інтересів і цілей перетворення засобами спортивно-оздоровчої діяльності.

2. Оцінка умов, засобів і способів задоволення потреб людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності відповідно до наявними в неї суб'єктивними можливостями й функціональної готовності до цієї діяльності.

3. Усвідомлення ефективності задоволення потреби людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності й формування на цій основі певного інтересу до фізкультурної діяльності.

4. Постановка мети, ухвалення рішення із приводу задоволення цієї потреби.

У структурі мотивів ціль спортивно-оздоровчої діяльності - це інтегральний результат усвідомлення особистістю необхідності занять фізичними вправами. На думку вищевказаних авторів, саме на цей результат повинні бути спрямовані перетворення в сфері фізичної культури й спорту, адже здоровий спосіб життя - це процес, у результаті якого людина починає відчувати потребу в необхідності зміцнення здоров'я, різнобічному фізичному розвитку й удосконалюванні.

Конкретні мотиви занять фізичними вправами істотно залежать від системи цінностей, прийнятих у суспільстві. Кардинальні зміни в соціальній сфері вимагають переосмислення ціннісних подань про спорт та оздоровчо-фізичну культуру. Людині необхідно бути здоровою, енергійною, зовні привабливою, уміти раціонально організовувати свою працю, активний відпочинок і т.д.

Досліджуючи мотиви занять фізичною культурою, соціологи Л.Н.Левшина і Г.К.Зайцев відзначають, що визначальним мотивом є потреба населення у фізичному й психічному здоров'ї, придбанні гарної фігури, можливість спілкування з товаришами по спортивній секції. Крім цього, крім «базових потреб» можна констатувати наявність так званих квазипотреб», пов'язаних з досягненням формальних цілей (перемога на змаганнях,одержання заліку по фізвихованню). Тобто, сучасні тенденції суспільних перетворень уже впливають на масову свідомість. Однак не можна ігнорувати й той факт, що серйозною перешкодою фізичному вихованню, наприклад, старшокласників є недостатня інформованість під час навчальних занять (про методику формування вольових якостей, уміннях і навичках самостійної роботи, самоконтролю). У зв'язку із цим Г.О.Плигань, О.О. Тимофєєв, О.О.Вашкевич вважають, що необхідно збільшити обсяг конкретної інформації, спрямованої на розширення знань і їхнє практичне застосування. Є.Я.Безносиков, В.І. Домбровський, досліджуючи причини припинення самостійних занять фізичною культурою, вказують на відсутність у населення спеціальних знань, умінь і навичок самоконтролю.

Таким чином, стає очевидною необхідність роботи з формування суспільної думки щодо системи цінностей, поглядів і установок в області спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури, а також розширення інформаційного поля.

У сформованій ситуації, на наш погляд, великого значення набуває просвітительська робота, а також належний рівень пропаганди, реклами у світлі нових технологій.

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвитку дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі є понад 630 мязів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконані певної вправи бере участь лише обмежена кількість мязів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх мязів і суглобів.

Чим більше мязів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток дитини.

«Програма фізкультурно-оздоровчих занять по хортингу для дітей» (затверджена 18.06.2009 року головою експертної комісії по програмно-методичному забезпеченню фізкультурно-оздоровчої діяльності, професором Національного університету фізичного виховання і спорту Круцевичем Т.Ю.) якраз і враховує правильні гімнастичні комплекси та фізичні навантаження, в залежності від віку, ваги та зросту.

            Згідно з «Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи», система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі, повязані між собою форми:

- уроки фізичної культури;

- фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

- позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

- позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.);

- самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше.

Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухової активності школяра. У звязку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Головна мета позакласної фізкультурно-спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожного школяра до самостійного, щоденного виконання фізичних вправ. Організувати щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними засобами, привчати учнів до самостійних занять фізичними вправами за місцем проживання.  У сучасних умовах учитель фізкультури навчає в середньому 200-300 учнів. Однак, як засвідчили спеціальні дослідження, для правильного фізичного розвитку підлітків двох уроків фізичної культури на тиждень є замало. Встановлено, що хорошу фізичну підготовку мають лише ті школярі, які, окрім уроків фізичного виховання, регулярно займаються ще два-три рази на тиждень в спортивних секціях чи в дитячо-юнацьких спортивних школах. Однак із 89% школярів з основної медичної групи в спортивних секціях шкіл займається в межах України не більше 40% дітей чотирнадцятирічного віку і не більше 25% шістнадцяти і сімнадцятирічних підлітків, причому з них майже половина займається фізкультурою нерегулярно. Діти, які не займаються систематично фізичними вправами, відстають в рості і розвитку. Брак руху (гіпокінезія), якщо він незначний, призводить лише до призупинення або зниження зросту і дієздатності організму, а якщо більший - навіть до поступової атрофії мязів, ожиріння та інших серйозних наслідків. Фізичні вправи є засобом профілактики можливих порушень нормального фізичного розвитку.

Послаблення рухової активності не лише призводить до порушення нормального перебігу метаболічних процесів, тобто процесів росту і розвитку, але і є причиною невротичного стану школярів, що виявляється в легкій збуджуваності, дратівливості, розсіяності, неуважності, неадекватній реакції тощо.

Однак відомо і те, що рухова активність школярів не повинна бути надмірною. Треба уникати надто великого обсягу фізичного навантаження, тому що енергетичні ресурси в значній мірі втрачаються на пластичні процеси, а інтенсивна й тривала робота мязів вимагає також величезних  енергетичних затрат. Тому важливо співпрацювати вчителям фізичної культури із тренерами хортингу. Адже «Програма фізкультурно-оздоровчих занять по хортингу  для дітей» включає нормативи, підібрані для комплексного та гармонійного розвитку дитини: підтягування, віджимання, прес, стійка на руках, стрибки в довжину, зі скакалкою, силові вправи та багато ін., що передбачено для виконання також і на уроках фізкультури. А при професійній взаємодії вчителів і тренерів діти завжди матимуть змогу порадитись щодо техніки виконання тих чи інших вправ, спланувати навантаження і активний  відпочинок. На необхідність такої співпраці вказує і той факт, що учень із тренером проводить зазвичай більше часу, ніж з вчителям фізичної культури (у старшокласників цей показник більший у декілька разів). При такому співвідношенні на вчителя покладається більш спрямовуюча функція: пропаганда здорового і фізично активного способу життя. А на тренера --контроль і корекція техніки виконання тих чи інших вправ, світогляду учня, його емоційної врівноваженості, світосприйняття та ін.. За останнє десятиріччя в Україні активним суб’єктом соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю стали подібні федерації хортингу неурядові організації. За активної участі таких неурядових організацій фізкультурно-спортивного спрямування вирішуються такі важливі для суспільства питання як підтримка дітей групи ризику, відстоювання їх прав на сприятливе оточуюче середовище, профілактика негативних явищ серед неповнолітніх, організація дозвілля, розробка та впровадження нових освітніх технологій тощо.

Окремі аспекти соціально-педагогічної діяльності неурядових організацій (дитячих, молодіжних об’єднань, благодійних фондів тощо) розглянуті в роботах українських вчених М.Р.Баяновської, О.В.Безпалько, Ю.В.Жданович, Ю.Й.Поліщука та ін.

        Зараз на теренах України працює також низка ще й міжнародних організацій, які реалізують різні виховні проекти в інтересах дітей, які також сприяють вихованню моральних та вольових якостей особистості. Тому для виховання фізичної активності у старшокласників необхідна співпраця між всіма учасниками виховного процесу : представниками влади і держави,які розробляють програми виховання та спрямування учнівської молоді,відділами освіти та відділами по роботі з молоддю,які контролюють впровадження цих програм з одного боку-та неурядовими організаціями і об’єднаннями, які у своїй діяльності виконують ті ж функції, що і державні установи, але мають кращі можливості для реалізації своїх завдань. Це відбалансує і покращить дозування виховного, орієнтаційного, теоретико-методичного та інших впливів на старшокласника. На даному етапі серед таких організації федерація хортингу займає одне з провідних місць, тому що у виховній роботі керується не тільки принципами педагогіки та спортивного етикету, а й глибокими філософськими аспектами, які закладені у бойових та культурних традиціях нашого народу.

 

Автор: Семигал Олексій Миколайович

Голова навчально-спортивного відділу Української Федерації Хортингу,

віце-президент Української Федерації Хортингу,

аспірант Академії Педагогічних наук України.