Видатна українська поетеса, публіцист, педагог та перекладач, Член Національної спілки письменників України Людмила Василівна Паниченко присвятила свої нові вірші українському хортингу

Українська поетеса, публіцист, педагог та перекладач,
Член Національної спілки письменників України
Людмила Василівна Паниченко
  
 
ЗАСНОВНИКУ ХОРТИНГУ
Присвячую своєму земляку Едуарду Єрьоменку - Засновнику національного виду спорту -  хортингу, спортсмену - славному сину України.
Ви України гордість, цвіт,
Землі Черкаської окраса,
Таких народжує земля -
Земля Богдана і Тараса.
8 жовтня 2012 року. Людмила Паниченко.

ХОРТИНГ
 
ХОРТИЦЯ - козацький дім,
Оплот хоробрості і слави,
Дух велетів витав у нім,
Як символ вільної держави.
В здоровім тілі - сильний дух -
Ця істина усім відома,
Життя - змагання й вічний рух -
Умів прадавніх аксіома.
І ми взяли ще з тих часів,
Найкраще, мудре і корисне,
Назвали ХОРТИНГОМ наш спорт -
Від ХОРТИЦЯ - це слово, звісно ж.
Він поєднав новітній стиль,
Й секрети успіхів колишніх,
Наш український богатир,
Став у змаганнях найсильнішим!
Він світу показав, що є,
Великий хортинг в Україні,
Кмітливість, сила, вільний дух,
У нім злилися воєдино.
А наша матінка-земля,
Багата й щедра на таланти,
Народжує таких синів -
Сучасних лицарів - Атлантів.
Непереможних в боротьбі,
І віртуозних у змаганні,
В яких живе козацький дух,
Й магічна сила нездоланна.
 
***
 
Афганістан...Це - біль душі
 
Афганістан...Це - біль душі,
Сувора правда, вирок долі,
Шрам, що на серці залишивсь,
Не зарубцюється ніколи.
Під градом куль, під шквал вогню,
Бійці хоробро воювали,
За землю рідну і чужу,
Кров відчайдушно проливали.
Порядки, звички, "дикий схід",
Для наших хлопців - загадковий,
Він з тих твердих гірських порід,
Освячених Аллаха словом.
Союз жбурнув своїх дітей,
У пастку пекла вогняного,
Щоб вивести із тьми людей,
На світлу, сонячну дорогу.
Світ мусульманів - інший світ:
Коран, закони шаріата...
Відбили агресивний слід,
В душі афганського солдата.
Не всі повірили, що ми,
Несли їм дружню допомогу,
За право буть завжди людьми,
Над злом здобувши перемогу.
В печерах заселялось зло,
Душманів, дикість непокори,
Там скільки наших полягло -
Земля здригнулася від болю,
Лежали в цинкових гробах,
Красиві, юні і хоробрі,
Синочки нашої землі,
Злетіли на безсмертя обрій.
А скільки друзів бойових,
Скалічених душею й тілом,
Немов лелеки в рідний дім,
Летіли з ранами на крилах.
Пройшли тяжкий, жорстокий шлях,
Кордони наші захистили,
Та рідна матінка земля,
Синів, мов мачуха, зустріла.
Я вірю, що прозріє люд,
Настануть у житті моменти:
Герої в пам'ять перейдуть,
Й про них складатимуть легенди.
 
***
Навчити хортингу спортсменів, створити справжній авангард,
Зумів земляк наш - справжній лицар - Єрьоменко Едуард.
Із побажанням щастя,
Член Національної спілки письменників України
Людмила Паниченко
 

 

Знайомство з творчою людиною Людмилою Паниченко
 

Коротка автобіографія жительки Святошинського району, поетеси та члена Національної спілки письменників Паниченко Людмили Василівни

Людмила Василівна народилася в  чудовому м. Чигирині Черкаської області. ЇЇ дитинство проходило в тяжкі, повоєнні роки. Ще в 5 років вона залишилась без батьків. Закінчивши школу, вже без батьківської підтримки вступила в кооперативний технікум, працювала в системі Райспоживспілки.

Згодом закінчила Черкаський педінститут філологічний  факультет – українська та англійська мови. Після закінчення педінституту стала вчителем  англійської і української мови.

Паниченко Людмила – поетеса, публіцист, перекладач, член Національної Спілки письменників України. Пише українською та англійською мовою, зокрема казки. Крім України друкується ще й в Канаді, Австралії, Америці.

Найбільше пише на екологічну тематику. Адже перша сходинка до духовності – жити в гармонії з природою. Брутальне ставлення до природи руйнує не лише тіло, а й душу людини. Світ заполонили жорстокість і агресія, і лише Любов і Доброта врятують світ. Роблячи зло, люди створюють негативну ауру, яка згубно діє і на інших. Людмила Василівна  дуже любить  природу і тварин, тому старається  в дитячих творах прищепити любов до природи, до навколишнього світу і до рідного краю.

Надаємо можливість ознайомитись з деякими її віршами.

 

Я з міста, де гетьманська булава

Виборювала долю України,

Біля гори росла чигир-трава,

А на полях волошки вині-сині.

Мій прадід відбудовував церкви

Дід – мічман, що закоханий у море,

Йому з’являлась хата у вісні ,

І в саму душу заглядали зорі.

У жилах у моїх козацька кров,

Зов пращурів не дозволяє тліти,

І тут зустріла першу я любов,

Поклавши на вівтар кохання квіти.

Не в замках будувався храм душі,

А з мрій крилатих, світанкових,

Тут перші народилися вірші,

Не по роках дорослішало слово.

Де б не була, лечу я залюбки

У рідний край, прославлений піснями,

Мої хороші, любі земляки,

У горі й радості я завжди з Вами.

 

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

 

Боже милосердний,

Боже наше єдиний,

В розпачі і смутку

ненька Україна.

Блаже наш Великий, ти ж бо дав народу

Пісню солов’їну,

калинову вроду.

На землі ти судиш

правдою народи,

Приведи ж Всесильний,

нас усіх до згоди.

Змилуйся над нами,

всі ми твої діти,

Зцілюють нам душу

мудрі заповіти.

Під святим Покровом

ми давно прозріли,

У духовнім храмі

свічку запалили.

Каємося грішні

за гірку провину,

Захисту, Всевишній,

нашу Україну.

 


 

Виборки з широкої бібліографії видатної поетеси та письменниці Людмили Паниченко


Паниченко, Л. Не сполохни любов, не сполохни... /Л. Паниченко. - К. : УкрІНТЕІ, 2005. - 88 с.

Збірка віршів і перекладів нашої сучасниці увібрала в себе новинки творчого доробку поетеси. Сама назва говорить про себе. Ця вічна тема стверджує про те, що з любові народжується життя на землі. 

Вірші Людмили Паниченко друкуються в Канаді, Австралії, Америці. Вона не лише перекладає англомовних поетів, а й сама пише казки англійською мовою.

Паниченко Людмила Василівна народилася 8 грудня 1940 р. в м. Чигирині Черкаської області. Закінчила філологічний факультет Черкаського педінституту. Автор поетичних книжок: "Відлуння синьої зорі", "Обриси крила", "Світанки", "Сяйво метеорита", "Листи на снігу", "Не сполохни любов"; для дітей: "П'ять братів живуть у хаті", "Кладочка", "Дарунки лісовика", "Равликова хатка".

 


Паниченко, Людмила. Зелена орбіта : зб. віршів / Людмила Паниченко. - К. : ВПВ УкрІНТЕІ, 2006. - 80 с. : портр.

Книга Людмили Паниченко відтворює події минулого і сьогодення. Життєве кредо поетеси - жити в гармонії з природою, з навколишнім середовищем, творити добро на землі. Вболівання за долю України, людей, прищеплення таких рис характеру, як доброта, милосердя, любов до природи, тварин яскраво виражена в другій частині книги для дітей "Чарівна скрипка". "Зелена орбіта" - десята книга поетеси.

Паниченко, Л. В. Равликова хатка : вірші, загадки, казки / Л. В. Паниченко. - К. УкрІНТЕІ, 2005. - 32 с.

Ця дитяча книга відтворює душевний стан людини, яка не байдужа до природи, тварин, рідної землі. З казок поетеси ви дізнаєтесь: чому світлячок світить вночі? Чому равлик не кидає свою хатку? Чому у зайця довгі вуха?

 

Паниченко, Л. В. Листи на снігу : Зб. віршів. - К.: КМЦ "Поезія", 1999. - 104 с.

В поетичних творах, що увійшли до книжки Людмили Паниченко "Листи на снігу" розкривається багатогранний світ людини, яка живе в наш складний час. Твори сповнені ліричних переживань та вболівання за долю рідної землі.

Тема екології людської душі і природи яскравовідтворена в творах поетеси.

 
 

Посилання на інші твори Людмили Паниченко

Зайчикові вуха

Зайчикові вуха

Колись звірі жили дружно і завжди вітали один одного з днем народження. Якось вітали зайчика. Подарували йому смачну морквину і здоровенну капустину. Потім посмикали за вуха, бажаючи всіляких гараздів. Тоді вуха у зайчика були ще зовсім маленькими. Свято іменинникові дуже сподобалось, і зайчик пошкодував, що день народження лише раз на рік.

Лисичка запропонувала: „А чому б тобі не святкувати двічі на рік? Перший раз – коли народився, а вдруге – коли міняєш сірого кожушка на білий?” З того часу зайчик став відзначати свій день народження навесні й восени. А його друзі щоразу так завзято смикали іменинника за вуха, що ті стали довгими-предовгими.

„У тебе не вуха, а антени!” – кепкує іноді кріт. Але то він так говорить від заздрості. Бо зайчик впевнений, що таких гарних вух, як у нього, ні в кого більше нема.

Людмила Паниченко


Людмила Паниченко - голова журі Всеукраїнського Конкурсу „Авторської пісні та поезії” Молодіжного центру культурно-естетичного виховання Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Номинации "авторская песня" и "авторская поэзия" оценивались авторитетным жюри: - Людмила Паниченко, поэтесса, публицист, переводчик, автор многочисленных литературных изданий, Председатель жюри ; - Александр Шокало - писатель, главный редактор журнала "Украинский мир"; - Олег Саливанова - композитор, гитарист, педагог; - Наталья Рябуха - композитор, преподаватель вокала, руководитель эстрадной студии "Соло" МЦКЕВ.


 

Людмила Паниченко. Загадки для малюків

 


 

Людмила Паниченко. Манкуртам

 


Поетеса та член Національної Спілки письменників Людмила Паниченко презентує Святошинцям свої вірші


Людмила ПАНИЧЕНКО. Ця ніч настояна на травах і журбі

Ця ніч настояна на травах і журбі,
Така п’янка й така оманна,
Її натура невблаганна
Мене засвідчує в тобі.
Я розчиняюся у ній
Невидима і безборонна,
В золотомісячній короні
І тиші зорянонімій.
Ти лицар ночі, білий маг,
Я в ній – рабиня і цариця,
В косах моїх – перо жар-птиці
Й кайдани срібні на руках.


© Людмила Паниченко


 Людмила ПАНИЧЕНКО. МОЛИТВА ДО ПРИРОДИ

Природо, матінко моя,
Щодня молюсь за тебе я.
Хай Бог тебе оберігає,
Твій біль я серцем відчуваю,
Бо ми з тобою нероздільні,
Беззахисні, слабі і сильні.
В моїх очах – твоя печаль,
Та мало радості, на жаль.
Коли плюндрується краса,
отруйно плачуть небеса
Бо ж хто ж тоді врятує світ,
Приречений на війні, СНІД.
За те що зруйнували храм,
За це сповна воздалось нам.
Земля Афгану і Чечні,
Неначе у страшному сні,
Звертається до нас, людей,
Куди ми йдем? Куди Ведем?
У відповідь – страшні руїни,
Теракти, смерть… ХТО в цьому винен?
Причина істини проста –
МИ не прийшли ще до Христа.

***

© Людмила Паниченко


Людмила ПАНИЧЕНКО. НЕ ШУКАЙ МЕНЕ В ЗИМАХ

* * *

Не шукай мене в зимах,
Мене там нема:
Я в травах, деревах і квітах.
На ноті мінорній замовкла струна,
По-новому щоб задзвеніти.
О, літо, в гарячих обіймах твоїх
Дай, Боже, мені не згоріти,
Виводиш з крутих лабіринтів доріг
На нову зелену орбіту.
А станеться так, що життя спопелить
У вирі стрімкім, швидкоплиннім,
Мій попіл у річку бурхливу жбурніть,
Посипте на рани тваринам.

***

© Людмила Паниченко