Оволодіння основними елементами, прийомами і варіантами тактичних дій

Засоби і методи оволодіння тактичними діями, весь процес тактичної підготовки обумовлюється специфікою хортингу. Аналіз низки змагань з хортингу дає підстави стверджувати, що найбільш відстаючим розділом у підготовці багатьох хортингістів є технічна майстерність. Обмежений арсенал прийомів, який використовується в двобоях, силовий характер їх проведення, невміння підготувати прийом або використати сприятливу ситуацію для нанесення ефективної серії ударів, проведення кидка - ось основні прогалини в технічному і тактичному арсеналі спортсменів, що вимагає серйозної роботи для його заповнення.

Техніка хортингу багата і різноманітна, і кожен хортингіст залежно від особливостей своєї статури, сили, спритності, гнучкості та швидкості може вибрати для себе найбільш ефективні прийоми, які допоможуть йому досягти успіху в двобої.

Під час регулярних занять у спортивних секціях хортингіст знайомиться з усіма основними прийомами в стійці і положенні партеру, удосконалює ці прийоми в навчально-тренувальних двобоях з різними супротивниками і на змаганнях. Під час тренувань кожен спортсмен повинен знайти прийоми, які найбільш підходять до її індивідуальних особливостей, перевірити їх ефективність на змаганнях, визначити найбільш дієві способи захисту від прийомів, застосовуваних противником, інакше кажучи, визначити коло своїх улюблених коронних прийомів. Загальним недоліком більшості хортингістів є те, що, освоївши певну кількість прийомів в стійці і положенні партеру, вони припиняють роботу над їх розвитком і вдосконаленням і намагаються компенсувати недоліки в техніці розвитком великої сили і витривалості. На перших щаблях по шляху до майстерності це в більшості випадків приносить успіх: у зустрічах з малодосвідченими супротивниками можна добитися перемоги і при значних прогалинах у технічній і тактичній підготовці. Але у двобої з досвідченими майстрами недоліки в техніці або невміння використовувати тактичні прийоми стають важким тягарем, що не дозволяє хортингісту домогтися високих результатів.

З величезної кількості прийомів в стійці хортингіст може досконало володіти одним - двома прийомами проти супротивника, що наступає вперед, наприклад, кидком через голову, передньої підніжкою, кидком через плече тощо, проти суперника відступаючого, наприклад, задньою підніжкою, зачепом зсередини тощо, і проти суперника, що рухається по фронту: бічна підсікання, підхват, зачеп тощо, а також досконало володіти різними способами підготовки для проведення своїх улюблених прийомів. Варіанти обраних технічних прийомів хортингіст постійно вдосконалює, готуючи для супротивників технічні і тактичні несподіванки.

Які ж прийоми повинен вибрати спортсмен для найбільш міцного їх засвоєння і вдосконалення? Готових рецептів тут дати не можливо. Це питання хортингіст вирішує разом з тренером на підставі власного досвіду. Проте абсолютно ясно, що при цьому він і тренер беруть до уваги попередню технічну підготовку, особливості статури і фізичних якостей, а також особливості спортивної майстерності майбутніх основних противників. Робота над вдосконаленням обраних технічних прийомів ведеться систематично. Досвідчений хортингіст домагається перемоги завдяки умінню правильно оцінювати ситуацію, що склалася і здатності передбачати варіанти подальшого її розвитку. Будучи атакованим, він припустить, яку підготовку має противник насправді, починаючи з того моменту як тільки противник зблизить дистанцію до довжини двох рук, навіть якщо не виконана атака ні рукою ні ногою, оскільки рух противника всередині небезпечної зони дозволяє оцінити навички суперника, такий рух для майстра захистів рівносильний атаці, а також за рахунок об'єктивної оцінки рівня підготовки противника і об'єктивного знання своїх можливостей. Маневруючи, хортингіст веде двобій продумано, змінює свої дії в залежності від умов ходу двобою і ситуації навколо з урахуванням всіх обставин. Він виграє своїм вмінням швидко і логічно мислити, підпорядковуючи всі свої дії установці перемогти ціною найменших втрат, а не будь-якою ціною. Умілий хортингіст добре володіє розвиненими фізичними якостями (спритність, швидкість, сила удару, техніка жорстких кидків, панорамний зір, ідеальна техніка тощо), комплексом важливих властивостей психічних процесів (швидкість і точність сприйняття, розподіл і переключення уваги, оперативність мислення, вибірковість відповідних реакцій тощо) і вміє зберігати ці якості не тільки в складних умовах змагань і тренування, але і в умовах реального двобою, тобто має велику психічну стійкість. Для цього кожен освоюваний прийом спочатку розучується під час тренувань на противнику, який не чинить опір. Тренер разом з учнем визначають найбільш зручний варіант виконання прийому, виходячи з особливостей розвитку хортингіста. Для твердого закріплення навичок рекомендується багаторазово (20 - 40 разів) виконувати початок прийому без кидка противника на хорт. Цим методом широко користуються не тільки при розучуванні, але і при вдосконаленні прийому. Подальше вдосконалення техніки йде при односторонньому опорі партнера, який поступово посилюється. Після цього хортингісти вдосконалюють обрані прийоми на навчально-тренувальних заняттях і в тренувальних двобоях.

Проведення двораундового комплексного двобою. Під час проведення комплексного двораундового двобою хортингу спортсмен має усвідомлювати свої сильні та слабкі сторони знань та виконання прийомів, а також знати переваги суперника.

Якщо суперник гарно володіє кидковою технікою, то буде правильним використати перший раунд максимально ефективно і застосовувати ударну техніку рук в рукавицях, наносити серії ударів в голову, підкріплюючи іх ударами ногами, тримати суперника на ударній дистанції.

Якщо суперник відомий як досконалий ударник, то тактика проведення двобою, що застосовується проти нього, має бути направлена на швидкісне маневрування від ударів у першому раунді, уважному проведенні ухилів тулубом від ударів, своєчасне підставлення підставок під удари та очікування кінця першого раунду. Переходячи в другий раунд, можна з успіхом застосовувати проти супротивника прийоми боротьби у стійці, а також проводити сутичку партеру, тримаючи в напрузі суперника.

Якщо хортингіст впевнений у своїй ударній підготовці рук, але й відома гарна ударна підготовка суперника, необхідно провести розвідку приблизно 30-40 с першого раунду, і тільки тоді переходити до використання ударних комбінацій руками.

Якщо спортсмен гарно підготовлений для сутичка партеру, впевнено проводить больові та задушливі прийоми, бажано під час першого раунду максимально часто переводити боротьбу у партер, вивчаючи суперника. Це дасть можливість відчути реакцію суперника на ті чи інші спроби боротьби у партері, і перейшовши у сутичку другого раунду з голими руками, провести утримання отримуючи перевагу за балами або успішно завершити двобій ефективним і жорстким больовим чи задушливим прийомом.

Якщо суперник гарно володіє боротьбою у партері, то необхідно уникати переводів боротьби у партер і якомога ефективніше виконувати комбінації ударів при його спробах взяття щільного захвата, проводити одиночні та парні удари у моменти початку проходів на захвати ніг або тулуба.

Проведення ударних дій і захистів. Ударні комбінації в хортингу дуже різноманітні, і вони включають весь не заборонений правилами змагань арсенал ударів руками і ногами. При навчанні ударних дій велике значення мають вправи в парах і обумовлений двобій. Показником високої технічної майстерності хортингіста є його вміння атакувати серіями ударів. Удари, складові серію, повинні чергуватися в різних поєднаннях. Кожна ударна атака проводиться як цілісна дія, що має початок і кінець. Будь-яка атака будується за фазами: підготовка, ведучий (перший) удар, розвиток атаки серією ударів і продовження атаки у захваті для проведення кидка або вихід з ударної дистанції двобою. Для того щоб діяти впевнено, слід розучувати і вдосконалювати кожну атаку по цих фазах. Починати необхідно з простих завдань: наприклад, атакуючий завдає прямого удару передньою рукою, партнер відповідає ухилом. Далі завдання повинні поступово ускладнюватися: наприклад, атакуючий завдає удар дальньою рукою (прямий або бічний), партнер повинен встигнути визначити спосіб захисту від удару і встигнути його застосувати. Поступово зростають вимоги до рівня розвитку простої і складної реакції хортингістів, тому в тренувальний процес необхідно вводити вправи на розвиток цієї якості, а також розвитку здатності передбачати дії суперника. Далі при проведенні обумовленого двобою необхідно змінювати завдання обох хортингістів так, щоб поступово ускладнювати як атакувальні, так і захисні дії спортсменів, одночасно розширюючи і удосконалюючи їх технічний арсенал. Підсумком має стати вільний двобій, який дозволить визначити рівень підготовленості хортингістів до змагань різного рівня.

Серійні удари з точки зору техніки їх виконання розглядаються як поєднання повторних і одиночних ударів. Наприклад, прості двохударні серії ударів руками:
- лівий прямий – правий прямий;
- лівий прямий – лівий знизу.
Повторний удар – це другий удар, такий самий як перший (двійка одною кінцівкою з ударів одного типу), наприклад, швидкісне повторення:
- лівий прямий – лівий прямий.
Трьохударні серії бувають набагато варіативнішими, наприклад (без характеристики типу удару):
- повторний удар + одиночний удар (акцентований);
- одиночний удар (акцентований) + повторний удар.

Цей техніко-тактичний розділ вимагає високої технічної підготовленості хортингіста. При проведенні ударів руками використовуються імпульсні рухи тулуба. При виконанні ударів ногами площа опори атакуючого обмежується площею однієї ступні. Тому для переходу від одного удару до іншого необхідно забезпечувати динамічне збереження рівноваги. При цьому слід враховувати індивідуальну ритмічну структуру при перестановці опор між ударами ногами для надійності стійки та підтримання рівноваги.

Проведення кидкових дій і захистів. Високий процент двобоїв хортингу успішно проводиться із застосуванням кидкової техніки. У двобої першопричиною появи кидка як дії для досягнення переваги над суперником є ​​захват. Боротьба за захват відбувається з першого наближення суперників і продовжується до кінця двобою. Щільний захват забезпечує успішне проведення кидка. Спосіб виконання захватів, взаємне розташування суперників, їх взаємне прикладання сил в часі диктують вибір технічного прийому. Це передбачає виділити найбільш часто використовувані способи захватів і розглядати їх як вихідні для побудови групи тренувальних завдань при освоєнні і вдосконаленні основних груп кидків. Кидки як одиночні рухові дії в більшості своїй освоюються відносно швидко усіма хортингістами початківцями. При вивченні кидків навчання починається з дистанції: партнер не перешкоджає виконанню захватів учня, перебуваючи в статиці або забезпечуючи бажаний напрямок руху тіла, окремих його частин: рук, голови, тулуба. Вивчення способів проведення кидка з поступово зростаючими перешкодами після виконання захвата передбачається комплексом завдань, який забезпечує вдосконалення структури виконання окремих прийомів і освоєння логічних перегрупувань для переходу від одного прийому або атакувального захвата до іншого. При будь-якому підході до освоєння кидкової техніки хортингу це творче поле діяльності тренера і хортингіста, можливість пошуку і вибору необхідного конкретного матеріалу для складання завдань, що моделюють окремі фрагменти, епізоди двобою.

Контратакувальна тактика. Найбільш важливим у становленні техніко-тактичної майстерності хортингіста є освоєння розділу контратакувальних дій. Високотехнічний спортсмен характеризується не стільки ударною та кидковою технікою, скільки здатністю уникати ударів та кидків супротивника і завдавати зустрічні удари та проводити контркидки. Дані педагогічних спостережень за веденням двобоїв хортингістів високої кваліфікації свідчать про те, що в діяльності кваліфікованих спортсменів атака, захист і контратака постійно комбінуються. Хортингіст, що володіє тільки одним видом двобою, не може розраховувати на стабільну успішність, тому що він орієнтуючись на атакувальну діяльність, повинен забезпечити її захистом. Будь-який захист повинен супроводжуватися контрударами та контркидками. Тільки тоді він буде міцним і надійним. Захищатися без контрударів та контркидків - значить постійно піддаватися атакам супротивника. Звичайно, значну роль у формуванні такої спроможності відіграє якість простої швидкості та спритності, проте проста природна швидкість спортсмена може забезпечити тільки просте захисне реагування, але не адекватну відповідь і тим більше зустрічний удар або контратакувальний кидок при зміні напрямку прикладання сили суперника. Для цього необхідно швидко сприйняти інформацію, проаналізувати, вибрати оптимальний варіант реагування, або максимально швидко сформувати в голові модель потрібної майбутньої технічної дії, і реалізувати її у відповідному зустрічному ударі або упереджувальному кидку. Такий час називається латентним періодом реакції хортингіста. На хорті, де швидкість ударної атаки суперника обчислюється сотими частками секунди і немає часу навіть на вибір вже заздалегідь підготовлених відповідей, можливо тільки автоматизоване реагування заздалегідь відпрацьованими умовними рефлексами. Але для того щоб це автоматизоване реагування спрацювало, необхідно мати спочатку перелік оптимальних відповідних дій на виникнення найбільш ймовірних ситуацій двобою. Потім, відпрацювавши техніку їх здійснення, необхідно довго і цілеспрямовано тренувати свої сенсомоторні механізми в переході з однієї відповідної програми на іншу в умовах швидкоплинної зміни ситуації. Для цього необхідно засвоїти техніко-тактичний набір прийомів, який представлений тренером для відповідних дій у типових ситуаціях двобою. Проте слід мати на увазі, що безмежне розширення індивідуального техніко-тактичного комплексу збільшить перелік можливих відповідей контрударами та контркидками на стандартні атаки суперника, що збільшить час пошуку оптимального рішення і, відповідно, час реакції у відповідь. Тому необхідно працювати над тим, щоб відповідні дії були якомога більш звужені, але в той же час ефективно відповідали на всі можливі атаки противника. Для цього необхідно мати весь комплекс атакувальних дій противника і, використовуючи його як перелік типових сигналів, розробити уніфіковані відповідні дії, що дозволяють у відповідь на комплекси східних атакувальних дій реагувати типовими уніфікованими відповідними діями.

Комплекс контратакувальних техніко-тактичних дій включає в себе:
- контрудари після захисного маневру;
- контркидки після захисного маневру;
- удари після контактного захисту (підставки чи блокування);
- зустрічні удари;
- удари від превентивного захисту;
- кидки після слабкого обманного маневру суперника;
- удари після збивання атакувального захвата суперника;
- атака у партері больовим або задушливим прийомом після виходу з больового або задушливого захвата суперника або після його перевертання уходом з утримання.

Питання організації відповідних ударів руками і ногами, а також контркидків від захисту маневром проти ударів та кидків суперника в хортингу вельми важливий. Справа в тому, що маневри тулубом і пересування по хорту займають рівно стільки часу, скільки необхідно атакуючому противнику для стабілізації після невдалої атаки. Таким чином, відповідний удар або кидок суперника зустріне кваліфікований захист хортингіста.

Для того щоб хортингіст міг тактично правильно оцінювати швидко мінливу обстановку, на навчально-тренувальних заняттях розучують окремі тактичні епізоди, характерні для двобоїв. Вибрані прийоми хортингіст повинен вміти успішно застосовувати в двобоях з різними супротивниками. Важливо, щоб він не тільки досконало володів різними варіантами виконання того чи іншого прийому, а й умів тактично правильно підготувати прийом. При цьому він повинен не тільки розраховувати на використання сприятливої ​​ситуації, що випадково виникла в двобої, а й на те, щоб самому створити необхідні сприятливі умови для проведення прийому, наприклад, виведенням супротивника з рівноваги, осаджуванням, збиванням, заведенням або викликом противника на виконання прийому своїми помилковими діями і негайним проведенням контрприйому, випереджаючи противника. Успішне проведення обраних прийомів нерозривно пов'язане з умінням маскувати свої наміри, проводити прийом в той момент, коли супротивник цього найменше очікує. Помилкові дії проводяться так, щоб противник був переконаний у реальності загрози, тільки в цьому випадку він буде реагувати на помилкову дію так, як очікує хортингіст. У процесі вдосконалення обраного прийому його необхідно закріпити і довести виконання прийому до автоматизму шляхом багаторазових повторень у навчально-тренувальних двобоях з партнерами, що мають різний зріст, вагу, стійку; все це сприятиме зміцненню міцного, рухового навику хортингіста.

Найважливішим розділом тактичної підготовки є оволодіння практичними елементами тактики хортингу:
- доцільними засобами і способами змагальних дій, що зумовлюють ефективність змагальної боротьби;
- способами раціонального розподілу сил у процесі змагань;
- прийомами психологічного впливу на суперників і маскування власних намірів.

Слід зазначити, що в хортингу вдається передбачити всі можливі варіанти розгортання двобою. Тому в процесі тактичної підготовки слід розробляти кілька моделей тактичних дій, які могли бути реалізовані в залежності від умов, що склалися в конкретному епізоді двобою хортингу.

Захист маневром. Дані педагогічних спостережень за веденням двобоїв хортингу свідчать про те, що в діяльності кваліфікованих хортингістів атака, захист і контратака постійно комбінуються. Хортингіст, що володіє тільки одним видом двобою, не може розраховувати на стабільну успішність. Так, наприклад, захист хортингіста, щоб бути успішним, повинен поєднуватися з контрударами та контркидками. Тільки тоді він буде міцним і надійним. Захищатися на дистанції без контрударів - значить постійно піддаватися атакам супротивника.

Невірно хортингісту орієнтуватися тільки на атакувальну діяльність, не володіючи захистом. Кожен атакувальний удар необхідно підкріплювати захистом, з яким він поєднувався б як зі страховкою від можливого зустрічного удару. Захист є найбільш вагомою складовою спортивної майстерності хортингіста. Опановувати захистом на дистанції необхідно, не шкодуючи ні часу, ні енергії, не дивлячись на поточні успіхи хортингіста. З найперших змагань учень повинен пам'ятати про те, що успіх перемоги полягає в надійному захисті. На навчально-тренувальному етапі і етапі спортивного вдосконалення, незалежно від якості засвоєння захисту на етапі початкової підготовки, хортингіст повинен удосконалювати алгоритми захисту і контратаки. Кращим засобом є комбіновані захисти, коли в одному захисному русі поєднуються кілька видів захисту: відхід, ухил, підставка дальньої долоні, ближнього плеча і ближнього ліктя.

Першим кроком до майстерності в захисті є оволодіння захистом маневром тулубом і пересуванням по хорту.

Захист маневром тулубом. У даному розділі маневрування тулубом представлене як засіб захисту, що переводить його з категорії початкових в основні технічні дії для ударно-кидкових комбінацій. Захист маневром тулубом в хортингу проти ударів руками і ногами в тулуб практично не застосовується, а залишається тільки захист проти ударів ногами в голову. Причому обсяг цих дій органічний і алгоритмізований.

Захист пересуванням по хорту. Захист маневром по хорту в основному використовується проти ударів ногами, оскільки проти ударів руками більш успішною є контактний захист руками, зважаючи на його швидкість та довжину амплітуди удару ногою. Маневр по хорту може здійснюватися півкроком, кроком (з приставленням ноги) або стрибком (підскоком, відскоком). Більш зручними термінами для цих дій є: відходи; виходи (кроки вбік), підходи. Відходи (кроки назад) використовуються для захисту проти всіх ударів ногами. При асиметричній стійці захисний маневр відходом доцільно виконувати дальньою від противника ногою, оскільки відхід ближньою ногою вимагає одночасно і зміни стійки в проекції на горизонтальну площину. При цьому відхід може бути перерваний на напіввідході, що дозволяє більш швидко реагувати на мінливу ситуацію двобою.

Відхід на дальню дистанцію. Відходи можуть проводитися схресно переднім кроком, при цьому ближня до супротивника нога просувається назад перед опорною дальньою ногою. Можна здійснювати відхід і заднім схресним кроком, при цьому ближня до супротивника нога просувається назад, за опорну дальню ногу.

Контактна захист від удару. За біомеханічною логікою захисних рухів кінцівок тіла, по простоті виконання і послідовності їх вивчення способи контактного захисту доцільно визначати в такій послідовності:
- підставка, тобто підставляння ланки кінцівки назустріч удару;
- блок – відбивання, парирування удару рухом руки.

Захист може використовуватися комбіновано. Перераховувати всі варіанти комбінованого захисту, напевно, немає необхідності, оскільки її повний перелік можна скласти з окремих технічних дій. Перераховані вище, атакувальні та захисні технічні дії є елементами в системі їх тактичного використання. Різноманіття їх комбінацій дозволить хортингістові, який цікавиться технікою і тактикою, сформувати і відпрацювати до автоматизму самобутній комплекс мінімального, але достатнього складу, з тим щоб перемагати своїх суперників завдяки незвичності і новизни, тобто несподіваності. Будучи не готові відповісти з швидкістю безумовного рефлексу на пред'явлену атаку або контратаку, вони не зможуть протистояти в двобої, навіть незважаючи на перевагу в функціональній підготовленості, бо на змаганнях, як правило, перемагає швидкий і силовий рух. Така здатність до оптимального використання техніки набувається в процесі техніко-тактичної підготовки на навчально-тренувальному етапі підготовки. Її основний зміст і система використання підбираються кожним спортсменом індивідуально.

Тактика ближнього двобою. В хортингу ближній двобій грає вирішальну роль. Їм слід називати положення двобою впритул (клінч). Принципи проведення сутички у положенні клінчу, тобто впритул, хортингістові слід ретельно вивчити і відпрацювати дії в ньому, оскільки захвати і кидки, а також продовження боротьби у партері – це зміст типового малюнку переважної більшості двобоїв хортингу взагалі. Інакше це зробить супротивник. Заплановані дії в ближньому двобою можуть містити такі елементи:
- удар ногою (рукою);
- вхід у клінч;
- захват;
- відштовхування або вихід із захвата;
- збивання суперника з ніг або кидок;
- техніка ведення боротьби у партері з використанням ударної техніки.

Одночасно слід передбачати і можливість оперативної корекції розроблених моделей, адекватної вимогам змагальної ситуації, що обумовлює лабільність, варіативність і, в кінцевому рахунку, ефективність застосовуваних моделей тактики. Здатність інтуїтивно знаходити і реалізовувати правильні рішення в складних і варіативних умовах двобою пов'язана з творчими можливостями хортингіста, особливостями його мислення, своєрідним спортивним талантом.

Проведення умовного двобою. Умовний двобій, тобто двобій за навчальними завданням тренера, є одним з основних методичних прийомів, спрямованих на засвоєння і вдосконалення техніко-тактичної майстерності хортингіста. Умовному двобою з конкретними завданнями притаманні двосторонні дії партнерів-супротивників, кожен з яких може здійснювати задані тренером дії (один - певним чином атакувати, інший - певним чином захищатися і контратакувати). Так, в умовному двобої спортсмени можуть двосторонньо діяти ударами в голову, тулуб і по ногах на дальній і середній дистанціях, виконувати удари в голову руками та уклони від них, проводити підвороти на кидок та контратакувати. Таким чином, обидва супротивники, залишаючись відносно обмеженими у вигляді завдання, використовуючи не всі удари і не всі кидки, отримують широку можливість виконувати різні поєднання комбінацій і серій прямих та бічних ударів в атаці, а також застосовувати всі види захистів від них.

Проведення вільного двобою. У вільному двобої без обмеження дій партнерів не допускається будь-яких умовностей, крім виконання вимог офіційних правил ведення двобою. Слідом за змагальним двобоєм він є основним показником техніко-тактичного різноманітності хортингіста, багатства його творчого мислення. Незалежно від конкретних завдань вільного двобою спортсмен завжди повинен прагнути, щоб двобій був майстерним і творчо змістовним, і не допускати грубого силового обміну ударами або впертості у кидках та простому стоянні і здійсненні пасивного опору. Метою такого двобою завжди повинно бути майстерне обігравання супротивника по техніці виконання та швидкості проведення прийомів за рахунок використання гнучкої тактики. Вільний двобій - це основна вправа, за допомогою якої хортингіст виробляє власну манеру і стиль ведення двобою. У процесі навчання тактиці ефективного використання вивченої техніки тренеру доводиться коректувати техніку окремих хортингістів, яка неминуче має відхилення у зв'язку з ситуативним її використанням, для чого існують певні рекомендації.

Методика коригування тактики і техніки хортингістів. Хортингісти на етапі спортивного вдосконалення повинні багаторазово повторювати вдосконалюваний рух: спочатку в рівномірному нешвидкому темпі, потім прискорюючи його і, нарешті, в заданому або довільно зміненому темпі; змінювати умови, в яких виконується або з якими поєднується прийом. Вправи повторюються від заняття до заняття протягом тривалого часу. Цей же прийом потрібно неодноразово застосовувати в ситуаціях умовного і вільного двобоїв, що часто змінюються.

Удосконалювати техніку слід в певній послідовності, поступово збільшуючи труднощі матеріалу. Так, опановуючи ударами, хортингіст спочатку удосконалює загальну структуру рухів у вправах з лапами, мішками, подушками, іншими снарядами, а також з партнером. Потім умови поступово ускладнюються. Також відбувається при вдосконаленні кидка. Спочатку хортингіст виконує кидок декілька разів. Потім опір партнера поступово посилюється: спочатку він застосовує тільки захисти, потім доповнює їх контратаками. Нарешті, хортингісти вправляються в двобої, в якому один партнер надає (за завданням) іншому спочатку слабку, а потім активну протидію. Все це робиться для того, щоб закріпити правильну структуру рухів, навчитися своєчасно виконувати їх, вибирати зручні моменти для удару, і точно розраховувати дистанцію і час. На даному етапі підготовки не слід забувати про розучування техніко-тактичних дій у стройовій коробці (тренувальному багатошеренговому строю), оскільки цей метод дозволяє ефективно виявляти найбільш характерні помилки у виконанні елементів базової техніки хортингу. Тренер під час такої роботи корегує способи пересувань, повороти й розвороти, ударну та блокувальну техніку рук і ніг всіх спортсменів клубу, а також приводить її до певного єдиного ефективного стандарту виконання, прийнятого в організації хортингу.

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


  (393x40, 14Kb)