Вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості

Завданнями даного напряму тактичної підготовки є збір та обробка інформації про ймовірних противників, про середовище і умови проведення майбутніх змагань. Найбільш важливою інформацією про суперників є відомості про фізичну підготовленість, техніко-тактичну манеру ведення ними змагальної боротьби, особистісні характеристики стану морально-вольових і психічних якостях. Для збору інформації про ймовірних суперників використовують бесіди, перегляд тренувальних занять і змагань, їх аналіз. Збір інформації про середовище і умови майбутніх змагань, необхідної для створення в тренуванні умов, адекватних умовам майбутніх змагань. Тут необхідно враховувати терміни, місце і час проведення змагань, кліматичні умови (температура, вологість повітря, висота над рівнем моря), кількісний і якісний склад учасників, суддів, стан спортивних споруд.

Хортингіст повинен послідовно опанувати певні розділи:
- бути в курсі загальних положень тактики;
- вивчити суть і закономірності змагань;
- досконало знати способи, засоби і можливості тактики;
- вивчити тактичний досвід найсильніших суперників;
- мати навички практичної реалізації елементів, способів, прийомів, варіантів тактики в умовах тренувальних занять і змагань;
- вивчити сильні сторони суперників, їх тактичну, фізичну і вольову підготовленість і тактичний арсенал ведення двобоїв;
- вміти розробляти тактику до майбутнього змагання з урахуванням умов змагань, сил і можливостей майбутніх суперників;
- проводити розбір, аналіз проведення двобоїв у минулих змаганнях, ефективність обраної тактики і всіх її складових.
При цьому необхідно орієнтуватися на вибір завдань:
- вибір стратегічної лінії двобою, що складається з системи локальних завдань, що вирішуються в кожен період двобою, при їх сприятливій реалізації хортингіста буде супроводжувати успіх;
- створення сприятливої ​​динамічної ситуації адекватними тактичними засобами або використання помилкових дій суперника в цілях результативного атакувального прийому;
- реалізація особистого техніко-тактичного потенціалу в невигідних для суперника умовах двобою (пересування, стійка, коронний прийом, комбінація тощо);
- підбір оборонних дій, що нейтралізують основні атакувальні прийоми суперника.

Важлива роль при навчанні та вдосконаленні тактико-технічних дій належить правильному підбору засобів і методів, що забезпечують оптимальний розвиток рухово-координаційних здібностей хортингіста. Зміст програм техніко-тактичної підготовки в хортингу включає в себе вивчення основних елементів ведення двобою в стійці (удари руками і ногами, захисти від них, кидки і звалювання, протидія кидкам, комбінації ударів руками і ногами, комбінації ударів і кидків). Відмінності у базовій частині програм різних за рівнем майстерності хортингістів можуть бути лише в співвідношенні і процентному вмісті тих чи інших техніко-тактичних дій.

Планування двобою. Головним завданням тактичної підготовки хортингіста є правильне планування двобою і реалізація плану. Все навчання тактиці треба підпорядкувати вмінню вести двобій з різними супротивниками, вміти нав'язувати їм свою манеру двобою, щоб проводити свої прийоми, якими хортингіст володіє впевнено і точно. Якщо противник невідомий, необхідно витратити час для розвідки в двобої. До двобою з відомим противником хортингістові слід підготуватися так, щоб з найбільшим успіхом використовувати свої сильні і його слабкі сторони. Залежно від манери ведення двобою суперника, його улюблених прийомів, специфіки нанесення ударів та виконання кидків, морально-вольових якостей та інших факторів треба продумати способи захисту, атаки і контратаки. Якщо відомо, що противник воліє більше вести двобій на ближній дистанції, слід нав'язати двобій на дальній, поставити його в менш сприятливі умови; якщо він лівша, намагається вести двобій на дальній дистанції, використовує свою більш сильну ліву руку для ударних дій, то треба сильним напором, активними діями йти на зближення і там розвивати свої атаки, нейтралізувати його ударну сильну ліву руку. Таким чином, слід створити модель своїх дій проти кожного хортингіста окремо. Зустрічаються противники, які рідко змінюють свою звичайну тактику. У такому випадку можна відразу ж діяти виразно й рішуче. У двобої з противником, тактично більш сильним і різнобічним, який обдумано змінює тактику в ході двобою, слід діяти дуже обережно, винахідливо і вибірково, не втрачаючи ініціативи, здійснюючи намічені плани. При побудові плану на двобій слід розраховувати на перемогу за балами, якщо не вдається нанести удари, які приведуть противника в небоєздатний стан, виконати кидок або здійснити больовий чи задушливий прийом. Тактично готуватися до двобою слід в процесі тренування, головним чином у передзмагальному періоді, напередодні турніру, коли відомі майбутні супротивники. Основною тактичною підготовкою повинна бути активно-наступальна і активно-оборонна тактика.

Стиль і манера ведення двобою. Стилем ведення двобою в хортингу позначається сукупність ряду техніко-тактичних ознак, сформованих в результаті певного напряму в методиці навчання і тренування хортингістів. Найбільш яскравий прояв стилю можна спостерігати у окремих хортингістів національної збірної команди. Наприклад, деякі спортсмени вважають за краще вести двобій на дальній дистанції. Маневруючи по хорту, вони обіграють свого супротивника, тримаються випрямлено, добре контратакують, активні. При зближенні вміють вести двобій у середній і ближній дистанціях, але все ж перевагу віддають двобою на дальній. Стиль інших - це безперервні атаки, прагнення завдати сильного удару, швидкий темп двобою, що вимагає високого рівня фізичної підготовки. Існує стиль характерний зібраністю, хорошими захистами руками і тулубом, швидким пересуванням короткими кроками, м'яким і неквапливим зближенням з розрахунком на сильний удар. На стиль велику увагу надають традиції хортингу, культура хортингістів, темперамент і смаки глядачів, правила змагань і суддівство. Стиль не виключає деяких відхилень у окремих хортингістів, обумовлених індивідуальними особливостями. Школа хортингу створюється різними тренерами та спортсменами в результаті великої творчої праці, експериментів, досліджень, спостережень, вироблення правил, в яких в першу чергу ставиться завдання зміцнення здоров'я хортингістів, зменшення кількості травм, а також об'єктивним ставленням глядачів та любителів хортингу до результатів двобою.

Характерними особливостями хортингу є активно-наступальна форма двобою із застосуванням різноманітних засобів, майстерне ведення боротьби в стійці і у партері, що викликає силові кидкові прийоми, і разом з тим прагнення до сильного і точному удару руками і ногами.

Кожен хортингіст, до якого б стилю він не належав, має свою індивідуальну, тільки йому притаманну манеру ведення двобою. Манера двобою може знаходити своє вираження як в техніці, так і в тактиці. Більшість високих хортингістів ведуть двобій на дальній дистанції прямими ударами, а потім переходять у боротьбу, але низькі, кремезні хортингісти прагнуть до зближення. Наприклад, манерою можна вважати активне проведення початку або кінця раунду, або атаку прямим ударом правою в голову з рухом в праву сторону, або прагнення раптово розірвати дистанцію з ближньої на середню, швидко, при відході, нанести два-три удари і знову увійти в ближню, або збільшувати кількість вибухових дій до кінця раунду, виробляючи серію ударів за серією, коли супротивник втомився, і тоді заходити на кидок з продовженням коронного прийому в партері. Індивідуальна манера двобою характеризується типологічними властивостями нервової системи (темперамент, воля, швидкість реакції, швидкість, відчуття дистанції, сила і відчуття удару тощо), які обумовлюють своєрідність діяльності хортингіста, його прагнення вирішувати завдання найбільш зручним для себе способом, використовуючи свої конституційні та фізичні дані і техніко-тактичні можливості.

Вправні хортингісти відрізняються відточеною технікою і розважливою тактикою. У представників силового хортингу переважно розвинені стійкість і витривалість. Їх тактика одноманітна і виражається в прагненні придушити противника темпом, безперервними атаками або різкими ударами, а також обманними ударами, провести кидок і продовжити атакувати у партері. Але є хортингісти-темповики, які не розраховують сили. Їм властива зневага захистом. Вони рідко стають переможцями великих змагань, так як витрачають багато енергії і до кінця турніру не витримують створеної ними ж напруги в двобоях. Однак такі спортсмени є небезпечними супротивниками. Спортсменам, що зустрічається з ними, потрібно ретельно розробляти свою тактику і опановувати такою технікою і таким рівнем фізичної підготовки, щоб зуміти протистояти енергії і натиску хортингіста-рубаки. Аналіз змагальних двобоїв багатьох хортингістів показує, що описані основні види тактики у різних спортсменів проявляються по-різному. Двобій кожного з них відрізняється своєрідністю, індивідуальними особливостями. Стиль і індивідуальна манера ведення двобою є органічно пов'язаними поняттями. Стиль впливає на формування манери, а манера хортингіста відображає характер стилю. Індивідуальна манера противника завжди є одним із складних мотивів для вирішення своїх тактичних завдань. Чим більше у хортингіста проявляється незвичайних, нестандартних дій, тим складніше з ним вести боротьбу, тим складніше скласти модель своїх тактичних дій. Тому при навчанні хортингу тренеру слід якомога раніше визначити здібності учня, вловити його техніко-тактичні, фізичні та психологічні особливості, розвивати і вдосконалювати тільки йому притаманні дії, формувати індивідуальну манеру ведення двобою. Залежно від особливостей школи хортингу, а також від індивідуальності спортсмена, його статури, фізичного розвитку, темпераменту, волі, рухових можливостей у хортингіста формується свій, притаманний тільки йому індивідуальний стиль (манера) ведення двобою, а отже, й індивідуальна тактика. Залежно від стилю ведення двобою і від того, на яких переважно дистанціях він проходить, двобій носить активно наступальний або позиційний (активно оборонний) характер.

Активно наступальна тактика. Активно наступальна тактика характерна для більшості хортингістів. Її відмітні риси: рух вперед, захоплення ініціативи з частим виходом на ударну дистанцію і з проведенням атакувальних або контратакувальних ударних дій, взяттям захвата, проведенням кидка, проведенням больового або задушливого прийому у партері. Двобій ведеться на дальній, середній і ближній дистанціях. На дальній дистанції проводяться маневрування і окремі удари. Хортингісти, які дотримуються активно наступальної тактики ведення двобою, поряд з атакувальними часто проводять зустрічні і відповідаючі удари (тактика сильного удару і темпу), потім беруть атакувальний захват і проводять кидок. Далі іде проведення відпрацьованого прийому партеру. Активно наступальна тактика може привести до формування як вправного, так і силового стилю хортингу.

Активно оборонна тактика. Для активно оборонної позиційної тактики характерно маневрування хортингіста на дальній захисній дистанції з метою її збереження. Якщо спортсменові нав'язують двобій на середній дистанції, він застосовує комбіновані захисти або входить до клінчу. Атаки і контратаки проводяться без розвитку двобою на середній і ближній дистанціях з обов'язковим наступним поверненням на дальню дистанцію. У разі перехоплення супротивником атаки спортсмен захищається контратакою або застосовує клінч – підходить впритул до суперника, після якого йде на дальню дистанцію. Позиційна тактика заснована на використанні помилок противника при його активних діях і виклики його на ці дії (ігрова манера двобою) і властива переважно хортингістам контратакувального стилю ведення двобою.

Двобій проти темповика. У змаганнях часто зустрічаються спортсмени, які активно йдуть на зближення, діючі у швидкому темпі на середній дистанції серіями ударів і намагаються виграти двобій за рахунок нанесення великої кількості ударів. Вони пропонують з самого початку першого раунду високий, непосильний для супротивника темп, поступово знижуючи його до кінця другого або, навпаки, збільшуючи. Тактика хортингіста в двобої з таким супротивником полягає в тому, щоб зберегти свої сили до кінця двобою і набрати бали в той момент раунду, коли противник пропонує невисокий темп. У тих же моментах, де темп непосильний, хортингістові слід намагатися не програти або програти мінімально, втомлюючи противника своїми діями на невластивій для нього дистанції. Дії хортингіста в даному випадку полягають у швидкому, різноманітному і широкому маневруванні переважно на дальній дистанції у поєднанні із захистом кроками назад і в сторони, ухилами, за допомогою яких спортсмен уникає ударів і зближення. Маневрування супроводжується зустрічними ударами, швидкими, різкими атаками, головним чином довгими ударами. Хортингіст прагне не затримуватися на дистанції противника і після кожної атаки або контратаки виходить на дальню дистанцію. Він розвиває атаки на середній дистанції швидкими ударами в поєднанні із захистом - в основному ухилами і відхилами, іноді підставками, негайно відходячи після ударів, щоб не дати противнику закріпитися на зручній для нього дистанції.

Двобій проти ударника. Добре фізично підготовлені хортингісти, що володіють сильними і різкими ударами, можуть запропонувати супернику тактику швидкого старту, ​​намагаючись з перших же секунд двобою приголомшити його, завдати сильного удару і домогтися швидкої перемоги. Тактика спортсмена, спрямована проти напористо атакуючого противника, що завдає сильні, розмашисті удари і розраховує на швидкий успіх, полягає в тому, щоб перечекати шквал ударів суперника, втомити і деморалізувати його і тільки потім самому перейти до рішучих дій. Для цього хортингіст, захищаючись від частих ударів і поєднуючи захисти з відходами назад і в сторони, що змушує супротивника промахуватися і наносити удари по повітрю, завдає ударів під час відходів та зустрічними ударами зупиняє атаку противника. Якщо хортингіст не встигає піти від стрімких атак противника, він парирує його удари підставками чи відбиваннями, або входить до клінчу.

Двобій проти технічного хортингіста. Багато технічно підготовлених хортингістів воліють атакувати з дальньої дистанції і негайно після атаки відходити від противника на ту ж дистанцію. Такі хортингісти зазвичай вміло маневрують і дезорієнтують супротивника, легко і швидко пересуваючись в різних напрямках і змінюючи дистанції. Різнобічний в технічному відношенні спортсмен, поєднуючи фінти і легкі удари з швидкими і несподіваними атаками, часто користується для цього різкою зміною темпу дій. Наприклад, з відносно повільного темпу переходить на стрімкий, захоплюючи противника зненацька. Такий хортингіст після проведення своєї атаки або контратаки не затримується біля противника, а миттєво йде на дальню дистанцію. Якщо ж він не встигає піти від атак або контратак противника, то захищається підставками або застосовує клінч і переходить у боротьбу за захват, а потім намагається провести кидок. Тактика ведення двобою проти такого хортингіста полягає в тому, щоб нейтралізувати його, позбавити переваги у швидкості маневру, нав'язати невластиву йому середню або ближню дистанцію. З цією метою хортингісти використовують: активне зближення з попутними захистами; різноманітні пересування; швидкі відповідні контратаки; зустрічні випереджаючі удари; ближній двобій тощо.

Двобій проти хортингіста, який працює від контратаки. Хортингісти, що будують двобій на контратаках, є одними з не безпечніших та найбільш майстерних, так як, володіючи високою швидкістю, вони вміло викликають супротивника на атаки і негайно переривають ці атаки захистом і контратакою. Тактика ведення двобою проти таких хортингістів полягає в тому, щоб змусити їх вести двобій у невластивій їм манері і на незвичній для них дистанції. Для цього застосовують виклики, тобто помилкові атаки і відкриття з подальшою контратакою, що розвивається на дальній і середній дистанціях; вільні захисту, супроводжуючі атакувальні дії, - зближення, атаки і контратаки; поєднання ударів і захистів під час розвитку атак і контратак; несподівані атаки з швидким пересуванням вперед і наступним розвитком; ближній двобій. Досвідчений хортингіст зуміє змусити противника атакувати, тобто змусити його діяти в не властивій йому манері, а потім перерве атаку різкою і швидкою зустрічною контратакою у відповідь, добиваючись успіху.

Бій проти хортингіста комбінаційного двобою – універсала. Найбільш різноманітна тактика хортингістів, які застосовують комбінаційний двобій. Це можуть бути хортингісти як з сильним ударом, так і без нього, але всі вони виграють двобої за рахунок досягнення переваги у балах. Такі спортсмени впевнено діють на всіх дистанціях, добре маневрують і вміло користуються всіма бойовими засобами, поєднуючи різні тактичні установки - обігравання і сильний удар, темп з ударом, кидкову техніку тощо.

Саме комбінаційний двобій виявляє майстерність хортингіста, що дозволяє йому протистояти будь-якому виду тактики і вміло вирішувати найрізноманітніші тактичні завдання, що виникають в ході двобою. Основне тактичне завдання хортингіста, який проводить двобій з противником, який застосовує комбінаційний двобій, - з'ясування особливостей двобою, тобто улюбленої дистанції, застосовуваних прийомів, дистанції для вирішального удару, з тим щоб протиставити противнику також комбінаційну манеру ведення двобою, але спрямовану на нейтралізацію і сковування його основних дій. Важливо також нав'язати противнику невластивий йому темп. Дії в даному випадку залежать від особливостей супротивника і його бойової манери. Хортингіст може використовувати всі основні види тактики. Якщо він володіє, крім того, ще й сильним ударом, треба страхуватися від можливого удару і вести двобій на дистанції, з якої противнику важко нанести його, причому змінювати її в ті моменти, коли супротивник має намір нанести сильний удар.

Таким чином відзначені лише основні різновиди тактики, що найбільш часто зустрічаються. У бойовій практиці їх значно більше, але у своїй основі вони завжди більшою чи меншою мірою наближаються до описаних. Однак хортингісти користуються різними видами тактики по-різному. Дуже рідко можна зустріти спортсмена, який з початку і до кінця діє в одній і тій же манері. В ході двобою під впливом обстановки і через необхідність протидіяти противнику хортингіст часто змінює звичну йому манеру ведення двобою і тактику, знаходить нові бойові засоби для того, щоб поставити супротивника у скрутне становище, самому вийти зі складної ситуації або пристосуватися до змін в тактиці супротивника. Таким чином, враховуючи факт того, що кожна людина має індивідуальні морфологічні, фізичні, сенсомоторні, нервово-типологічні, психологічні особливості, стиль ведення двобою буде зумовлюватися саме ними.

Отже, особливості ведення двобою залежно від якості навчання і функціональних особливостей формують індивідуальні стилі хортингістів.

 

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


  (393x40, 14Kb)