Методичні вказівки до навчання тактиці хортингу

При навчанні хортингіста тактиці ведення двобою слід кожній технічній дії надавати тактичну мету. Питання тактики раунду, всього певного двобою або інших окремих двобоїв, відносно тривалих, його епізодів повинні підкріплюватися комплексом технічних засобів. Наприклад, перед хортингістом ставиться завдання в першому раунді провести двобій активно, зближуватися і придушити противника швидкістю і силою ударів руками в голову. Для цього треба підібрати засоби швидкої і рішучої атаки, попередньо завести супротивника на край хорту шляхом маневрування, помилковими діями, а потім провести кілька повторних атак серіями ударів і кидком. Можна утримувати супротивника на дальній дистанції, для чого потрібно безперервно рухатися, а при його атаці - зустрічати прямими ударами в голову тощо.

Обсяг тактичних дій слід визначати згідно технічної кваліфікації хортингіста, не пред'являти завищених тактичних вимог, для виконання яких він ще не володіє арсеналом потрібних засобів. Наприклад, не можна вимагати від хортингіста, щоб він вів двобій на дальній дистанції, якщо у нього слабка маневреність пересування по хорту: він не встигне піти у сторону або назад, щоб не підпустити до себе супротивника. Не можна також вимагати ведення двобою у великому темпі до того, як у хортингіста виробиться достатня витривалість тощо. Отже, обсяг тактичного матеріалу повинен подаватись хортингісту з урахуванням доступних йому технічних засобів і рівня його фізичних можливостей. Так, у новачків, які оволоділи небагатьма технічними прийомами, тактика буде примітивною, наприклад, дії тільки прямими ударами і на дальній дистанції, або простий захід на задню підніжку та скручування шиї суперника. До тактики хортингістів-розрядників, які освоїли всі елементи двобою на різних дистанціях, пред'являються більші вимоги, наприклад, вміння вести двобій з різними за стилем і манерою ведення двобою противниками. Майстри хортингу можуть удосконалювати дії до проведення свого коронного, добре відпрацьованого кидка або серії ударів, що приносить успіх прийому, наприклад сильного удару правою в голову та захвата за шию. Вивчення та вдосконалення тактики має базуватися на анатомо-фізіологічних і психологічних особливостях хортингіста. Високому, худорлявому, з довгими кінцівками, рухливому на хорті спортсменові за основу слід взяти тактику ведення двобою на дальній дистанції. Невисокий, кремезний з сильними короткими ударами, малорухливий хортингіст може розраховувати на обігравання на ближній дистанції з переходом у партер після кидка. У навчанні тактиці необхідна сувора індивідуалізація, заснована на здібностях хортингіста. Кожен хортингіст має свою манеру ведення двобою, на формування якої впливає низка причин: рухові здібності, фізичні та морфологічні особливості, рівень психологічної підготовленості. Один хортингіст добре захищається руками, але тулубом - недостатньо, тому він вибирає частіше відповідну форму контратак; інший - добре йде нирками, ухиляється, тому його руки вільні для дії у зустрічних контратаках тощо. Тренер, вивчивши ці індивідуальні особливості свого учня, вибирає головний напрям у застосуванні тієї чи іншої тактики. Немає сенсу вдосконалювати тактику контратакувальних дій на випередження хортингісту, реакція якого сповільнена.

Всі техніко-тактичні дії прийнято поділяти на прості і складні. Під простими розуміють епізод: один хортингіст атакує, інший - застосовує захисні дії і контратаку у повторній або у зустрічній формі. Складні тактичні дії поєднують у собі серію дій, наприклад: атака першого хортингіста з метою викликати другого на контратаку; в момент контратаки другого перший проводить контратаку, яка переходить в активні атакувальні дії.

Хортингіст повинен навчитися:

- застосовувати для певних тактичних цілей засоби техніки, якими він оволодіває в ході навчання;

- будувати плани двобою відповідно до особливостей супротивника, обставин двобою;

- з самого початку спортивної діяльності кожній технічній дії надавати тактичний сенс: де, коли і за яких умов застосовувати досліджуваний удар або захист, контрудар у повторній або у зустрічній формі тощо.

Хортингіста слід навчити різним способам розвідування намірів противника, розгадування його планів, визначення його манери двобою і улюблених прийомів, а також вмінню приховувати власні наміри і непомітно готувати рішучі дії. Хортингіст повинен вміти різними способами переривати атаку супротивника, в тому числі зупиняти її різкими ударами, втомлювати противника, зберігаючи свої власні сили, виводити його з рівноваги, сковувати його дії, заважати йому проводити свої кидки та контратакувати. У правильному виборі тактичних дій хортингісту допомагає секундант, який спостерігає за ходом двобою і звертає увагу хортингіста на те, чого він не помітив, не робить і що може принести перемогу. Тактичну підготовку проводять під час вивчення того чи іншого прийому в парах, двобою з тінню, коли хортингіст діє на основі уявлень про дії противника. Тактиці ведення двобою вчаться головним чином під час навчальної бойової практики, в умовних і вільних двобоях.

 

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


  (393x40, 14Kb)