Поняття індивідуальної техніки хортингу

Чим ширший запас технічних засобів і тактичних дій, якими володіє спортсмен, тим більше різноманітною і гнучкою буде його тактика. В арсеналі тактики кожного хортингіста завжди присутня домінуюча сторона підготовки над іншими. У зв'язку з цим один спортсмен вважає за краще наступати, інший - контратакувати, в основі тактичного плану третього лежить розрахунок на витривалість, четвертий віддає перевагу використовувати швидкість тощо. Тому в ході двобою кожному спортсмену притаманний свій індивідуальний стиль ведення двобою, характерний тільки для нього.

Фахівцями розкрита ефективність індивідуальної підготовки хортингістів високої кваліфікації. Вивчення системи індивідуального стилю діяльності відноситься до числа фундаментальних проблем у хортингу і має виключне значення для подальшого розвитку і вдосконалення як загальнотеоретичних, так і практичних позицій.

Особливе значення процес індивідуалізації в хортингу має під час змагань, де дії часом протікають в ситуаціях високої нервово-психічної напруги, тобто, екстремальних умовах, пов'язаних з жорсткою конкуренцією спортсменів. У зв'язку з цим, природні типологічні особливості хортингістів виявляються найбільш виразно.

У методиці хортингу індивідуальний підхід визначають як метод поліпшення спортивного результату за рахунок організації та планування тренувального навантаження. Індивідуальну навчально-тренувальну підготовку пов'язують з різними типологічними властивостями нервової системи, а під індивідуальним підходом у фізичному вихованні розуміють таку побудову навчально-тренувальної підготовки і таке використання його приватних засобів, методів і форм занять, при яких створюються умови для найбільшого розвитку здібностей хортингістів.

Кожен хортингіст максимально підключає свої найбільш яскраво виражені сторони. За рахунок їх відбувається загальне вирівнювання всіх інших сторін підготовки. У одних спортсменів це генетичні задатки, у інших - рухова координація, у третіх - функціональні здібності, сила або аналітичне мислення, багате м'язове почуття тощо. При нестачі одних здібностей, якостей відбувається компенсація слабких сторін сильними, і забезпечується формування найбільш відсутніх здібностей і якостей за рахунок дифузії сильно виражених сторін підготовки хортингіста.

Часто вживані в тренувальних і змагальних умовах технічні дії та способи підготовки їх виконання, в кінцевому рахунку, приводять до утворення специфічної, характерної тільки для даного хортингіста індивідуальної манери ведення двобою.

Індивідуальний технічний стиль діяльності хортингіста починає формуватися після завершення етапу базової підготовки, в умовах якої відбувається вдосконалення тактико-технічної підготовленості, що складається з варіативних дій, що утворюють атаки, захисти і контратаки в різних поєднаннях. Надалі, після декількох років поглибленого вдосконалення, стиль випрацьовується і набуває досконалості. Як правило, індивідуальний стиль діяльності реалізується хортингістом через всі основні аспекти його базової технічної підготовки і персональних властивостей особистості, які відіграють істотну роль у результативності змагань. При формуванні індивідуального стилю діяльності хортингіста необхідно зосереджуватися на тих компонентах, які відіграють істотну роль у результативності змагань: мотивація, коронні атакувальні дії і всі різновиди тактики. У навчальній практиці роботи з висококваліфікованими хортингістами широко застосовується індивідуальний метод навчання і вдосконалення прийому за допомогою роботи з тренером на лапах, подушках або в жилетах. Обумовлено це тим, що методи групового навчання при виконанні техніки в стройовій коробці, незважаючи на ряд достоїнств, коли відбуваються найбільш сприятливі умови для навчання типової техніки та рівномірного контролювання тренером всіх, хто займається, мають і недоліки. Основний з них полягає в тому, що тренер недостатньо допомагає спортсменові індивідуально оволодівати технікою прийому. Цей недолік є і в методі самостійного вивчення прийому хортингістів в парах, так як тренер не завжди може звертати увагу на кожного учня. Ніхто інший, крім тренера, в безпосередній роботі з вихованцем не може зробити найбільш правильні зауваження про недоліки в оволодінні конкретним навиком, ґрунтуючись на безпосередніх відчуттях при виконанні прийому. Найбільш цінне, коли тренер безпосередньо навчає спортсмена і на лапах, і в жилетах, особливо якщо тренер нещодавно припинив свої виступи. Така обстановка створює більш специфічні умови для оволодіння прийомом. Однак у більшості випадків у цьому методі все ж є ряд умовностей, а саме: лапи, вік тренера, який виключає інтенсивні дії хортингіста тощо, і тому оволодіння прийомом відбувається у відносно неспецифічних умовах. Основними при навчанні та вдосконаленні прийому є методи, в яких освоєння навику відбувається у специфічній обстановці безпосередньої взаємодії з партнером-супротивником. Тому робота з тренером зазвичай використовується або на початковому етапі навчання, коли імітаційні дії тренера створюють у спортсмена найбільш чітке і правильне уявлення про техніку прийому згідно з його індивідуальними особливостями або коли хортингіста необхідно виправити в техніці вже освоєного прийому. Отже, індивідуалізована технічна підготовка - це формування навичок виконання технічних дій у різних умовах спортивної діяльності відповідно до особливостей кожного учня. Спеціальна технічна підготовка безпосередньо пов'язана з пропорціями тіла і його соматичними особливостями, з функціональними особливостями хортингіста, що значно впливає на його індивідуальну техніку. На відміну від загальної технічної, спеціальна підготовка важче піддається плануванню. Обрання основної техніки для кожного хортингіста іноді відбувається випадково в ході тривалої навчально-тренувальної роботи. Тренери віддають перевагу прийомам ударної чи кидкової техніки, прийом партеру, які легше інших виконуються і комбінуються з іншими прийомами. Систематичне використання певних прийомів сприяє збагаченню рухових навичок хортингіста. Умови тренування поступово ускладнюються до близьких за психологічним впливом до змагальних. Ефективність застосування обраної індивідуальної техніки цілком залежить від здатності хортингіста до оволодіння комбінаціями прийомів. Використання окремих прийомів у двобої хортингу, як правило, не дає ефекту, оскільки час, необхідний атакуючому спортсмену для проведення удару або кидка, дозволяє суперникові вжити відповідних захисних заходів. Вивчення своїх супротивників призводить до того, що їх індивідуальна техніка та тактика не становлять секрету для спортсмена. Стають відомими не тільки особливості проведення самих прийомів індивідуальної техніки, але і їх підготовка, ведення двобою в цілому. Техніка виконання коронних прийомів передбачає високий рівень розвитку груп м'язів, що беруть участь в цьому. Розвитком певних груп м'язів тренер сприяє вдосконаленню обраної хортингістом індивідуальної техніки. У той же час вправи у виконанні певної техніки сприяють спрямованому фізичному розвитку. У цьому полягає взаємозв'язок техніки з фізичними якостями хортингістів. Різноманітний характер рухів при виконанні індивідуальних і відпрацьованих прийомів двобою, великий комплекс захисних дій, що викликає напругу найрізноманітніших груп м'язів, сприяють різнобічному фізичному розвитку та вдосконаленню індивідуальної техніки спортсмена.

Мотивація при цьому створює стійкий стан на основі усвідомлення хортингістом можливості через змагальний результат реалізувати свою технічну перевагу над суперником. На етапі поглибленого вдосконалення хортингісти намагаються довести конкретні атакувальні прийоми до досконалості, щоб вони під час проведення двобою з будь-якими суперниками забезпечували чисту перемогу або приносили переможні бали. Ці прийоми в ужитку хортингу називають коронними. З їх допомогою хортингіст добивається високого тренувального ефекту і результативного виступу на змаганнях. Його вдосконалення забезпечується трансформацією тактико-технічної підготовленості шляхом розширення арсеналу індивідуальної техніки, підключення нових тактичних операцій, варіантів реалізації прийомів, способів ведення двобою, напрацювання і ускладнення комбінаційних зв'язок та серій ударів, за рахунок освоєння нових прийомів, зв'язок, коронних прийомів.

У практиці проведення змагальних двобоїв хортингістами найбільш часто і активно застосовуються комбінаційний, темповий, силовий, динамічний та інші стилі ведення двобою. У ході двобою їх вибір залежить і виправданий особливостями індивідуального володіння технічним арсеналом та достатнім рівнем розвитку фізичних якостей.

Таким чином, в основу кожного стилю ведення двобою закладені технічні і тактичні улюблені прийоми, використовувані хортингістом в індивідуальних варіативних комбінаційних поєднаннях, що створюють йому високий фон надійності при їх реалізації в умовах різних ситуацій двобою. Основу індивідуального стилю хортингістів становлять коронні атакувальні прийоми. Техніка атакувальних прийомів представлена засобами технічної підготовки, що створюють сприятливі ситуації для конкретної атакувальної дії. В основі вдосконалення коронних прийомів техніки повинні лежати ситуації, пов'язані із збільшенням потенціалу тактичних операцій.

При створенні індивідуальних моделей технічних дій хортингіста необхідно керуватися:
- усвідомленням власної технічної оснащеності, достоїнств і недоліків підготовки;
- розумінням взаємозв'язку між підготовчими діями та основними засобами ведення змагальної боротьби;
- усвідомленням необхідності витримки і розумного ризику, знанням варіантів поведінки в різні моменти двобою, умінням проводити розминку і регулювати психічний стан;
- здатністю протидіяти різним за стилем і силою суперникам;
- розумінням психологічної і тактичної специфіки змагальної боротьби;
- чітким уявленням про цілі підготовки, участі в змаганнях, в окремому двобої, про можливість і реальність досягнення поставленої мети.

 

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


 (594x25, 4Kb)