Біомеханічні основи захватної техніки хортингу

Для біомеханічного аналізу захватних дій хортингіста необхідно врахувати морфологічні (анатомічні), фізіологічні і психологічні характеристики.
Скелет і кінематична структура тіла людини від природи добре пристосовані для здійснення захватних рухів в стійкому положенні тіла. Ці захвати можна розглядати з точки зору переміщення захватних кінцівок у просторі та часі, а також швидкісно-силові характеристики при виконанні подальших дій: виведення з рівноваги, кидків, збиваючих дій, утримань, больових і задушливих прийомів, всіх технічних дій, пов'язаних із застосуванням захватів рук. Ці технічні елементи мають швидкісні та динамічні характеристики, які застосовуються в оптимальній амплітуді і траєкторії руху.
Верхні кінцівки за допомогою роботи всього тіла відіграють основну роль у здійсненні захватів, оскільки на них лягає роль безпосереднього контакту з захоплюваної частиною тіла суперника. Участь верхньої кінцівки спортсмена в біомеханіці захвата відбувається за трьохсуглобовим кінематичним важелем: пальці і кисть - передпліччя - плече. Одночасний захват двома руками здійснюється в тій же кінематичній послідовності, тільки за участю м'язів тулуба: грудних м'язів і найширших м'язів спини. Замикаючи в захват кінцівку або тулуб суперника, від рук рух переходить до поступального руху тулуба в потрібному напрямку, використовуючи опору ніг. При виконанні кидка основна роль рушійного елемента переходить від рук до тулуба і концентрації зусиль в область тазостегнового суглоба. Саме обертальний момент таза при опорі на ноги надає кидку потужний рух в потрібному напрямку.
Якщо розглянути кидок через стегно захватом руки і тулуба з точки зору біомеханіки виконання, то після взяття необхідного захвата за вищевказаною кінематичною схемою зусилля передається до тулуба і тазу, саме при підвороті тазу відбувається прискорення обертання тіла в сторону кидка, потім використовуючи тривимірну опорну зв’язку суглобів ніг: ступні, гомілки, стегна, виконується підбив тазостегновим суглобом тіла суперника. При виконанні підбиву захватною дією виконується виведення з рівноваги суперника в напрямку - через підставлене стегно, і використовуючи всю інерцію тіла в потрібний напрямок виконується кидок, який до кінцевої фазу своєї амплітуди супроводжується захватом, виконаним до початку підвороту. При виконанні кидка через стегно в праву сторону обертання відбувається навколо осі, що проходить через праву ступню і правий тазостегновий суглоб. При підбиванні тазом ланки поясу верхніх кінцівок фіксовані в захваті, нерухомі, одна половина пояса може здійснювати рух незалежно від іншої. Граючи всім тілом атакуючий хортингіст контролює траєкторію падіння суперника від початкової до кінцевої фази. Таким чином на прикладі даного кидка, ми розглянули біомеханічний принцип захватної дії, спрямованої на виконання кидка. Кожна захватна дія в двобої має своє завдання і може бути розглянута, щодо можливості її виконання. Якщо захват взято щільно і надійно, то шанс отримати результат при проведенні подальшої техніки, кидка, утримання, больового або задушливого прийому, високий, тому включивши кінематичну послідовність: руки - тіло - опора, можна починати виконання прийому. Якщо захват не забезпечений необхідним зусиллям, зручним стійким положенням, то суперник може легко парирувати вашу подальшу кидкову атаку.
В залежності від варіанту та напрямку захватного зусилля (атакувальний захват, захисний захват, попередній захват, обопільний захват) в активну роботу включаються ті чи інші групи м'язів, від якісної дії яких залежать швидкість та сила. Тому при побудові тренувань дуже важливо враховувати дані анатомії для вироблення найбільш правильної програми підготовки спортсменів. Велику увагу слід приділити розвитку м'язів передпліччя, згиначів і розгиначів верхніх кінцівок: двоголового і триголового м'язів, внутрішніх і зовнішніх косих м'язів живота, найширшого м'яза спини, великої і малої грудних м'язів, трапецієподібного м'яза, що беруть участь в обертальному зусиллі верхньої частини тулуба навколо вертикальної осі. Захватні дії, що проводяться в клінчевій щільній дистанції повинні бути забезпечені міцним м'язовим корсетом рук. Починаючи з першого моменту захватної дії - торкання захоплюваної частини тіла суперника і до заключної дії - закінченого прийому за допомогою захвата, сила і швидкість наростають у кожному кінематичному ланцюгу. Чим міцніше м'язи, тим сильніше і швидше вони можуть скорочуватися, але разом з тим вони повинні бути досить еластичними, щоб підтримати захватне зусилля протягом довгого проміжку часу. М'язи рук і спини, що приймають основне захватне навантаження, повинні мати спеціальну витривалість як для проведення захватів, так і для нанесення ударів, тому специфіка тренування в хортингу має дуже різноманітну методичну спрямованість, вправи, що розвивають згиначі рук повинні змінюватися ударними вправами і розтяжками. Суглоби верхніх кінцівок, пристосовані для довготривалих силових захватних навантажень, повинні бути гнучкими, виконуючи будь-які амплітудні технічні дії з максимальним зусиллям, необхідним для проведення прийому в стійці або партері.
При взятті захвата в ближньому двобої, незалежно від руху суперника, ви повинні мати максимально стійке положення. Це положення забезпечується постійним переміщенням центру ваги, тримаючи його над стійкою опорою нижніх кінцівок і, в основному, за рахунок активних дій м'язів тулуба і пояса верхніх кінцівок при дуже малих обертальних рухах тазу. Але як тільки вирішили провести технічну дію, вся ваша кінематична енергія тіла спрямовується на роботу таза і переміщення його в стартове положення кидка. Найбільш складні рухи здійснюють частини тіла при захисних діях, коли хортингісту необхідно не тільки піти від удару супротивника, але і створити вихідне положення для власних активних ударних або кидкових дій. При проведенні прийому в захваті завжди потрібно пам'ятати, що насамперед потрібно вивести супротивника з рівноваги шляхом зміщення його центру ваги, потім включати в рух все своє тіло. Таке біомеханічне обґрунтування техніки захватів в стійці дозволяє відпрацювати кидки не тільки зі стандартних захватів, а також з положень, які ви підбираєте індивідуально в процесі багаторазових повторень базової техніки, і які ідеально підходять для вашої конституції тіла. При взятті надійного захвата і правильному використанні принципів біомеханіки і Ваших фізіологічних даних в проведенні кидка, такий кидок набуває особливої
​​сили і швидкості, стає потужним і практично невідпорним для суперника однакової з вами ваги. Ви зможете в захваті легко вивести суперника з рівноваги, управляти і маніпулювати ним в даній ситуації двобої, надавати болючий вплив на ланки рук і ніг, перемикати його увагу і створювати йому нові й нові незручні ситуації, за рахунок власної жорсткої біомеханічної системи, підготовлених м'язів, домогтися максимального результату, приклавши раціональне мінімальне зусилля в кожній ситуації двобої. Головне завдання біомеханіки в цьому випадку полягає в тому, щоб визначити ті умови, при яких рушійні сили мускулатури діють на тверді частини скелета спортсмена і можуть перетворювати тіло в робочу машину захватної дії з максимально корисним ефектом. Захватні дії спортсмена містять в собі як поступальні, так і обертальні рухи.

Поступальним називається такий рух, коли будь-яка лінія, умовно проведена всередині тіла, переміщується паралельно самій собі, тобто рух спортсмена в захваті вперед при атаці задньою підніжкою. При обертальному русі всі точки тіла описують кола, центри яких лежать на осі обертання. Рух може бути більше поступальним, ніж обертальним, або навпаки. Поступальні і обертальні рухи, чинені одночасно, утворюють складний рух. У ряді випадків дії спортсмена включають рухи у вертикальному напрямку, наприклад підрив суперника захватом двох ніг. В захватну дію, навіть найпростішу, залучаються різні групи м'язів: одні скорочуються більш енергійно і виконують основну роботу, інші менш активні, але без їх участі цей рух не вийде. Наприклад, при розгинанні і згинанні руки в ліктьовому суглобі працюють не тільки двоголовий і триголовий, а й плечовий м'яз. При нахилі тулуба в сторони головну роботу виконує зовнішній косий м'яз живота, але якщо це ухил в сторону з невеликим ухилом вперед, то підключається і прямий м'яз живота, а якщо нахил тулуба в сторону може поєднуватися з невеликим ухилом назад, в такому випадку підключаються поперечно-остисті і короткі міжостисті м'язи. М'язи, скорочуючись в різній послідовності та поєднанні, приводять в рух окремі частини (кінцівки, тулуб) тіла. При частому повторенні одних і тих же захватних рухів м'язи якісно удосконалюються, рухи верхніх кінцівок, що йдуть на захват, робляться швидкими і точними. Спортсмен, який виступає за правилами такого складного виду єдиноборства як хортинг, повинен добре собі представляти анатомічну будову людського тіла, функції окремих м'язів для того, щоб правильно орієнтуватися у виборі захисних і атакувальних захватів. Наприклад, для розвитку швидкості і сили захвата правою рукою за шию зверху треба підбирати такі вправи, які б розвивали, головним чином, двоголовий м'яз, найширший м'яз спини, великий грудний і дельтоподібний м'язи. При активних захватних діях необхідно враховувати напрямок зусилля і опорні точки осей обертання, а при пасивному захваті - надійність і міцність статичних положень захоплюючих кінцівок і надійність опори, тобто стійкість всієї стримуючої кінематичної конструкції. Напрямок захватного зусилля і переміщення захопленої частини тіла суперника залежить від вибору атакувальної кидкової дії. В залежності від напрямку кидка (вперед, назад, в сторону, з підніманням і відривом від підлоги) в активну роботу включаються ті чи інші групи м'язів, від якісної дії яких залежить швидкість і сила кидка. Знаючи особливості, розташування і функції м'язів, хортингісту легко визначити, на які з них слід звернути увагу для якісного цілеспрямованого їх розвитку, які слід вибрати засоби та методи для відпрацювання кожного кидка окремо. Тому при побудові тренувального процесу дуже важливо враховувати антропометричні, анатомічні та фізіологічні дані для вироблення найбільш правильною програми підготовки спортсменів.
В захватних ситуаціях партеру для здійснення технічних дій з'являється додаткова опора - підлога, що істотно видозмінює деякі захвати, а також напрямок прикладання сили при виконанні прийомів. У кінематичному аналізі захватної техніки партеру можна спостерігати включення всіх груп м'язів у здійснення мети, так як в партері знімається питання стійкості бойової стійки, і замість цього ведеться активна боротьба за вигідне верхнє положення і кращий захват. При партерній сутичці також зникає можливість кидка і, природно немає багатьох технічних елементів переводу суперника в партер, але значно скорочується шлях до кінцевої мети, тобто наявність постійного щільного захвата в клінчевій дистанції дає можливість переходити від однієї техніки партеру на іншу:
- від утримуючого захвата на больовий;
- від утримуючого захвата на задушливий;
- від больового захвата на задушливий;
- від задушливого захвата на больовий.

Всі ці результативні технічні дії вимагають постійного контролю захватом положення суперника. Відпустивши захват в партері навіть однієї руки, ви помітно збільшуєте маневреність суперника. Робота на захват руками повинна постійно супроводжуватися роботою стегон і таза. Навіть завдаючи удари в партері, необхідно використовувати інерцію всього тіла, включаючи ноги, а йдучи на захват кінцівки суперника рукою, треба заздалегідь забезпечити надійність опори в підлогу за рахунок ніг або тулуба, так як будь-який больовий прийом виконується з застосуванням декількох точок опори. Проводячи больовий або задушливий захват, спочатку упріть коліна і ступні ніг в підлогу, відчуйте стійкість позиції, а потім використовуючи опору, вкладіть в атакувальну дію всю свою силу і швидкість, яку здатна видати обрана кінематична конструкція вашого тіла в даному положенні. При больовому захваті, наприклад, сила його наростає, поки все тіло противника не буде заблоковано, і в цей момент застосовується вибухове зусилля: в певному місці і під певним кутом. Такий больовий прийом напевно буде результативним. З технічної точки зору, найбільш складні рухи в сутичці партеру, які робляться на випередження захвата, так як в цьому випадку враховуються всі біомеханічні параметри, більше ніж в інших видах тактичних дій. З точки зору фізичної переваги в партері, найбільш складним є зустрічний захват, тому що успіх захватної дії залежить від функціональної підготовки передпліччя і плеча, а удари і захвати противника в цій ситуації припадають на протихід вам, що несе подвійне навантаження на всі ділянки тіла. Природна схильність до вміння вести двобій в партері, наявність спритності й витривалості практично вирішує результат двобою. В захватній техніці часто використовується принцип важеля, що дозволяє збільшувати силу руху за рахунок додаткової опори та застосування обертального руху, тому що чим більше радіус обертання, тим легше зрушити об'єкт і тим менше енергії потрібно, щоб розгорнути його навколо осі обертання. У більшості випадків сила активного захвата для переміщення захопленої частини тіла суперника прикладається по дузі з застосуванням реверсивного руху тазу, який передається в тулуб і через руки на захват. Іноді сила при захваті застосовується відразу в двох напрямках, наприклад:
- задушливий захват в партері за шию ззаду і обхват тулуба ногами з прогином в спині;
- важіль ліктя між ніг і підбив тазом атакуємого плеча.
Таких моментів прикладання сили одночасно в двох напрямках може бути безліч, і при такій анатомічній будові суглобів людини, противнику складно чинити опір силі, яка додається одночасно більше ніж в одному напрямку. Тому необхідно приділяти особливу увагу тренуванню виходу з больового або задушливого захвата, застосуванню контрзахватів і переходів у вигідне положення партеру. Захвати на важіль, ключ чи замок націлені на результат і виконуються в хортингу жорстко і потужно, тому звільнення від них вимагає значної спритності і знань принципів біомеханіки захватів. Виходи з таких положень здійснюються за рахунок руху на випередження, і контрприйом слід виконувати, коли дія противника тільки починається. Існує й інший варіант виходу з захватів і больових прийомів, але він вимагає специфічної підготовки - тренування особливої
​​рухливості і гнучкості суглобів. Така гнучкість може бути досягнута лише шляхом виконання спеціальних вправ, мета яких - домогтися еластичності зв'язок і знизити поріг больової чутливості. Кращий спосіб виходу з захвата, це коли суперник втрачає захват і повністю відпускає захоплену частину вашого тіла. Але при його щільному захваті, також можна проводити атакувальні дії, перехопивши ініціативу спочатку тільки в русі тілом, а потім і перезахватом. Ці навички та розуміння принципів біомеханіки даються практикою звільнення від захватів і больових фіксацій, вправ, які не тільки зміцнюють і розтягують м'язи і суглоби, роблячи їх більш еластичними, але і служать прекрасним способом навчання навичкам ближнього двобою, почуттю захватної дистанції, правильному додатку сили, а також відіграють роль психологічного тренінгу, так як робота в тісному контакті з противником вимагає специфічної психологічної підготовки. Використання в двобої захватів і прийомів боротьби має практичне значення в підготовці спортсменів високого класу. Треновані кінцівки для впевненого проведення захватних дій дозволяють зменшити загальний травматизм на тренуваннях, і техніка підготовки захватних кінцівок може бути рекомендована для розвитку сили пальців, зап'ясть, збільшення еластичності зв'язок і сухожиль, а також як специфічна форма парної розминки на навчально-тренувальних заняттях з хортингу.
Навички захватів і прийоми боротьби є основою удосконалення системи ближнього двобою в повноконтактних змішаних двобоях. Захвати та прийоми боротьби в ближньому двобої хортингу переважають по тій простій причині, що техніка, яка включає тільки удари руками і ногами завідомо неефективна проти суперника, що захопив вас міцним захватом, і готового провести прийом. Хортинг вимагає від учасників сутички потужної і впевненої роботи стегнами і кінцівками. В якості методу тренування використовується боротьба в умовах, коли обидві руки беруть участь в захватах. Удосконалення захватної техніки є важливим для подальшої ефективної боротьби, адже при такій роботі розвивається рівновага, підйомна сила і рухливість, необхідні як для збереження власної стійкості, так і для перекидання противника на хорт (змагальний майданчик). В будь-який відповідний момент двобою в обопільному захваті стоячи або в партері один з противників може нанести удар. В цьому випадку, потрібна дуже хороша підготовка, щоб утримати власну рівновагу і не втрачати контроль над противником, одночасно тримаючи захват і завдаючи ударів по життєво важливим точкам. Контролюючи своє стійке бойове і вигідне положення при володінні атакувальним захватом, хортингіст готуєтеся до проведення напрацьованого кидка в стійці, або больового, задушливого прийому в партері, а використовуючи принципи біомеханіки та напрямки докладання сили, можна значно збільшити швидкість і силу атакувальної дії.

 

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


  (435x30, 20Kb)