Спеціальна координація

Хортингісти під час проведення двобою, наносячи удари ногами, іноді застосовують дуже велику маневреність та складні пересування. Максимальної сили удару можна досягти тільки оптимальною зкоординованістю рухів всього тіла, зокрема ніг, тулуба і рук, а також правильною роботою суглобів та м'язів. Велике значення на вражаючу здатність удару також має психічний стан, налаштованість на здійснення руху. Постава при виконанні удару ногою тримається рівно і впевнено з повним контролем рівноваги, і це значно відбивається на жорсткості удару, його вражаючих наслідках, а також інших факторах ефективності. Таким чином можна зробити висновок, що координація ударних части здійснюється за рахунок попередніх частин ноги, тобто – гомілки, а координація гомілки відбувається за рахунок контролю та координації тазостегнового суглоба, тазу і попереку, а натомість і всього тулуба в цілому.
Послідовність імпульсного включення частин тіла для виконання удару ногою:
- винос коліна вперед на суперника;
- невелике розгинання опорної ноги, що створює випереджувальний рух тазу по відношенню до коліна і ступні;
- рух вперед стегна опорної ноги;
- поступальний рух тулуба, що створює випереджувальний рух ударної ноги;
- викидання ступні з підготовленим формуванням до цілі.
Цей ударний рух супроводжується повним зоровим контролем очима та відчуттям координації у просторі.
Для збільшення сили удару треба виконати наступні дії:
- до початку виконання удару максимально розслабитися: фізично і психічно налаштуватися;
- змістити центр ваги тіла у напрямку удару;
- імпульсно викинути тазом коліно атакуючої ноги, що різко збільшить швидкість поступального руху ноги в останній фазі удару;
- перед самим контактом миттєво максимально стиснути ступню у необхідне формування і сконцентруватися психічно на поразку суперника.
Дальність удару ногою збільшується за рахунок роботи тулуба (його невеликого відхилення), що досягається випереджаючим рухом стегна по відношенню до тазу, а також призводить до попереднього розтягування м'язів тулуба, тобто сприяє створенню необхідних умов для здійснення подальшого скорочення і активного включення м'язів тулуба в ударний рух.
При виконанні удару ногою по противнику треба не тільки вразити ціль, що можна зробити як за допомогою дуже сильного удару, так і за допомогою несильного, але точного і жорсткого удару в уразливу крапку, а й, що не менш важливо, не втратити рівновагу, потрапити в ціль і швидко перейти до наступних технічних дій. Зі збільшенням ступеня майстерності та рівня фізичної підготовленості збільшується і значення максимальної швидкості руху ударних частин ноги (ступні та коліна). Спеціальна координація при нанесенні удару грає велику роль у виборі уразливих крапок на тілі суперника у моменти швидкісних мінливих ситуацій двобою, а також нанесенні ударів із нестандартних положень, у стрибках, на відходах та при комбінуванні ударних серій.
Координація техніки ніг у пересуваннях. Для вибору правильної дистанції та зручного стартового положення для удару ногою хортингісту необхідно здійснити необхідне пересування. Стійка бойова позиція, плавні, розмірені кроки, завжди дадуть йому можливість змінити напрямок руху, розірвати дистанцію і завдати удару ногою. Гарне почуття контакту з поверхнею (підлогою хорта, покриттям) додасть хортингісту впевненості, як у виконанні захистів ногами (підставок та блоків), так і в атакувальних діях (наносячи удари). Під час проведення двобою у хортингу спортсмени використовують пересування, які дозволяють зайве не витрачати енергію, наприклад, не використовуються боксерські перестрибування, які забирають багато сил, а іноді при здійсненні захватів на кидок дезорієнтують в просторі та не дають змоги впертися ногами в підлогу для виведення суперника з рівноваги. Рухатися потрібно рівно настільки, скільки вимагає ситуація. Ніхто не забирає у хортингіста можливості перекачувати вагу з ноги на ногу, але це має бути викликано реальною тактичної необхідністю. Стійка в глибокому випаді вперед або присід на задню ногу теж не потрібен, натомість присіду та випади у хортингу використовуються у момент підсідання під суперника для проведення кидка. Такі економічно необґрунтовані дії та безцільні пересування обмежують технічний потенціал хортингіста і дають противнику можливість передбачати ударні дії ногами навіть з дальньої дистанції. Пересуваннями спортсмен може швидким підкроком підійти для нанесення прямого удару ногою в тулуб або голову. Бічним кроком у однобічній бойовій стійці можна наблизитися до суперника для проведення бічного удару задньою ногою, стороннього удару передньою ногою. Простий крок ногою вперед дасть можливість хортингісту підібрати дистанцію для проведення коротких прямих та бічних ударів. Зміщення вбік може зробити зручним проведення кругового удару або зворотнокругового удару в тулуб чи голову, а також заднього удару в сонячне сплетіння або живіт з розворотом через спину. Швидкісні зупинки на місці після виконання відкроку назад передують гарному виконанню удару зверху, а пропускання або провал суперника після удару зміщенням з лінії атаки надає можливість для проведення бічного удару коліном в тулуб, або бічного удару ступнею позаду стоячою ногою. Всі ці умови виникають постійно під час мінливих епізодів двобою, які хортингіст має навчитися відслідковувати, швидко з'ясовувати та рішуче використовувати. Мале зволікання у цьому випадку дає можливість супернику уникати ударних атак ногами та контратак, надає йому впевненості у тому, що його помилки остаються безконтрольними та безкарними. Якщо хортингіст під час розвідки виявив, що суперник має вищі швидкісні якості за нього, в цьому випадку кращим виходом буде зблизитися, брати щільні захвати та наносити удари коліньми, однією рукою (виконуючі перезахвати руками), контролюючи таким чином його пересування захватом. Особливу увагу в таких випадках необхідно приділяти своїм коронним ударам ногами та зручним захватам, іноді тільки це може спрацювати в якості ефективного проведення ударно-блокувальних дії ногами.

 

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


 (600x50, 21Kb)