Методика розвитку витривалості

Витривалість - це здатність до тривалого виконання будь-якої діяльності без зниження її ефективності. Основою витривалості у хортингістів є хороша загальна фізична підготовка, відмінно поставлене дихання, вміння розслабляти м'язи між активними ударними та кидковими вибуховими діями і удосконалювання технічних прийомів. Чим більше прийом автоматизований, тим менше груп м'язів включається до виконання руху. Про рівень витривалості хортингіста свідчить його активність від початку і до кінця двобою, із збереженням частоти ефективних дій, швидкості, точності як в нанесенні ударів та виконанні кидків, так і в застосуванні захистів, в маневреності і якісному виконанні своїх тактичних задумів. Витривалість можна визначити як здатність протистояти втомі. Під час тренувань і особливо двобоїв організм хортингіста відчуває як фізичне, так і розумове стомлення. В результаті напруженої діяльності аналізаторів, наприклад зорових, підходить втома. У двобої хортингіст вирішує тактичні завдання, його зорові аналізатори працюють дуже інтенсивно, весь час фіксуючи рухи супротивника, спортсмен відчуває високе емоційне навантаження. Особливо це відчувається при тривалих турнірах. Під час двобою в активній роботі беруть участь не менше 2/3 м'язів, що викликає велику витрату енергії і пред'являє високі вимоги до органів дихання і кровообігу. Відомо, що про стан і можливості розвитку витривалості можна судити по хвилинному обсягу дихання, максимальній легеневій вентиляції, життєвій ємності легень, хвилинному і ударному обсязі серця, частоті серцевих скорочень, швидкості кровотоку, вмісті гемоглобіну в крові. Провести двобій у швидкому темпі і зберегти високу працездатність протягом всіх змагань, які зазвичай тривають 1-2 а то й 3 дні, може тільки спортсмен, який володіє великою витривалістю. Витривалість значною мірою визначається вольовими якостями хортингіста. Під час двобою слід проявити великі вольові зусилля, щоб використовувати всі можливості витривалості свого організму. Тільки силою волі можна змусити себе підтримувати необхідну потужність роботи, незважаючи на наступаюче стомлення. В цьому випадку на перший план виходить психологічна підготовка, рівень якої визначає здатність до прояву вольових зусиль. Для придбання витривалості надзвичайно важлива висока функціональна здатність органів і систем, які забезпечують споживання кисню та утилізацію його з найбільшим ефектом. Тому, правильне дихання хортингіста створює умови для розвитку витривалості. Швидке відновлення дозволяє зменшити інтервали відпочинку між повтореннями роботи, збільшити їх число і виконувати активні дії протягом усього двобою. На процес втоми хортингіста впливають декілька факторів:
- інтенсивність технічних дій;
- частота повторень технічних дій;
- тривалість технічних дій;
- характер інтервалів між технічними діями;
- стиль і манера ведення двобою суперника;
- сила збиваючих факторів, отриманих ударів та кидків.
Недостатньо витривалий хортингіст в ході двобою швидко втрачає працездатність, у нього знижується швидкість дій і здатність до силових напружень, а також порушується техніка виконання прийомів. Величезне фізичне та нервове напруження в двобої після його закінчення спричиняє глибокі зрушення в серцево-судинній, дихальній та інших системах організму, в результаті чого до чергового двобою хортингіст не встигає повністю відновитися і починає нову двобій стомленим. Спортсмен, який прагне показати в змаганнях високі стабільні результати, повинен систематично і цілеспрямовано працювати над розвитком витривалості.
Витривалість може бути загальною і спеціальною.
Загальна витривалість хортингіста. Під загальною витривалістю прийнято розуміти здатність організму виконувати помірну роботу протягом тривалого часу. Загальна витривалість здобувається за допомогою тривалого виконання вправ, таких, як ходьба, біг, плавання, які проводяться тривало, в рівномірному темпі і з невеликою інтенсивністю. Під час виконання цих вправ підвищуються функціональні здібності серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, а також удосконалюється координація функцій органів і систем, внаслідок чого збільшується працездатність спортсмена.
На перших етапах тренування розвиток загальної витривалості досягається поступовим втягуванням організму в роботу за рахунок подовження дистанції ходьби, бігу, плавання при дотриманні рівномірного темпу. Подальший розвиток загальної витривалості забезпечується поступовим переходом до більш інтенсивної, але менш тривалої роботи, з тим щоб підготуватися до виконання певних нормативів, таких як біг на 1500 м, 3000 м і т.д.
У плані цілорічного тренування хортингіста вправи для розвитку загальної витривалості передбачаються в більшому обсязі в підготовчому періоді. Вони передують вправам для розвитку спеціальної витривалості.
Спеціальна витривалість хортингіста. Спеціальна витривалість хортингіста полягає в здатності вести двобій у високому темпі і швидко відновлювати працездатність після його закінчення. Спеціальна витривалість базується на загальній і поєднує в собі кілька фізичних якостей.
Основним засобом розвитку спеціальної витривалості служать вправи з партнером, спортивною грушею, манекеном та тренувальним мішком, близькі за структурою до прийомів двобою хортингу, а також тренувальні двобої, що розрізняються темпом їх проведення, тривалістю і інтервалами відпочинку між раундами.
Робота над розвитком спеціальної витривалості проводиться в певній методичній послідовності. На перших етапах підготовки до змагань хортингіст повинен бути здатний провести 5-7-хвилинний навчальний двобій в помірному темпі з різними супротивниками. Для підвищення спеціальної витривалості поступово, від тренування до тренування, збільшується тривалість двобоїв з кожним з партнерів. Так, наприклад, якщо на першому етапі підготовки до змагань спортсмен проводить три двобої по 3 хв в середньому темпі з різними партнерами, то під час безпосередньої підготовки до змагань тривалість двобоїв може бути збільшена до 6-7 хв, а кількість партнерів - до чотирьох або п'яти. Однак при цьому необхідно стежити за тим, щоб у кожнім із двобоїв темп був середнім і хід боротьби не перетворювався на штовхання на хорті без спроб проведення прийомів та на занадто дальній дистанції.
Важливе значення мають інтервали відпочинку між двобоями. Повторна сутичка, проведена через кілька хвилин, коли хортингіст не встиг ще повністю відпочити, матиме значно більший тренувальний ефект, ніж двобій через 20-30 хв, коли настає повне відновлення працездатності спортсмена. Найбільш доцільні 4-6-хвилинні двобої з інтервалами відпочинку по 10 хв. Підвищення навантаження досягається за рахунок збільшення кількості двобоїв і зменшення часу відпочинку між ними.
Використовується також інтервальний метод тренування. Сутність цього методу полягає в тому, що час двобою розбивається на рівні відрізки по 2-3 хв з хвилинними або 30-секундними інтервалами відпочинку. Кожен відрізок двобою проводиться в реальному бойовому темпі з невеликим прискоренням в кінці. У міру зростання тренованості спортсмена, відпочинок між відрізками двобою поступово скорочується.
Варіюванням темпу і кількості відрізків можна підготувати хортингіста до ведення двобоїв з різною інтенсивністю і змінювати темп в ході сутички, що має величезне значення для досягнення успіху в змаганнях з хортингу.
Важливе значення для розвитку спеціальної витривалості має підвищення темпу в ході двобою і збільшення щільності навчально-тренувального заняття в цілому. Тренованість, придбана на основі підвищених вимог до організму, дозволяє легше і більш тривало виконувати роботу меншої інтенсивності.
Даючи завдання хортингісту на підвищення темпу двобою, необхідно стежити, щоб темп сутички підвищувався за рахунок більшої кількості проведених прийомів і контрприйомів або реальних спроб їх проведення, а не безцільної суєти на хорті. Виходячи з цього, можна рекомендувати дотримуватися наступної методики розвитку загальної та спеціальної витривалості хортингіста.
У підготовчому періоді основну увагу приділяють розвитку загальної витривалості, створюючи основу для подальшої роботи над розвитком спеціальної витривалості.
На першому етапі розвитку спеціальної витривалості поступово збільшують тривалість і темп вправ і двобоїв, а в подальшому більш широко застосовують інтервальний метод тренування.
Вимоги, що пред'являються до організму спортсмена, повинні зростати поступово. Методично і фізіологічно найбільш правильним буде ступеневе підвищення навантаження, яке відбувається через кілька тренувальних занять, коли організм освоїться з навантаженням і воно стане для організму звичним. Навантаження збільшується залежно від рівня підготовленості спортсменів.
Зростання спортивних результатів нерозривно пов'язане з постійним підвищенням фізичних навантажень на тренуваннях. Якщо тренувальні навантаження протягом тривалого часу залишаються незмінними, організм спортсмена до них швидко звикає і зростання спортивних досягнень сповільнюється або зовсім зупиняється. Однак тренувальні навантаження не можуть безперервно зростати по висхідній прямій - це, зрештою, призведе до перетренованості. Для сучасної методики спортивного тренування характерна хвилеподібна зміна навантажень, коли дні тренувань з максимальними і великими навантаженнями чергуються з днями тренувань з середніми і малими навантаженнями, а також днями відпочинку.
Принцип хвилеподібного чергування різних навантажень зберігається у тижневих і місячних планах. Після одного чи двох тижнів інтенсивного тренування має слідувати період зниження навантаження, під час якого хортингіст як би відпочиває, з тим щоб наступний тренувальний цикл виконати з великим обсягом і з підвищеною інтенсивністю.

 

Отже, витривалість є одним з головних компонентів майстерності хортингіста. Засоби для розвитку витривалості у хортингістів різноманітні і включають вправи, що забезпечують розвиток спеціальної витривалості, такі як змінний біг, перекидання набивного м'яча в пересуванні, вправи з еспандерною гумою, а також вправи на координацію, швидкість, точність. Вправи на мішку забезпечують розвиток спеціальної витривалості, часті вибухові дії в нанесенні серії ударів - це швидкість, точність і сила тощо. Особливу увагу при вихованні спеціальної витривалості необхідно приділяти багаторазовому відпрацюванню прийомів кидкової техніки хортингу.

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


 (576x30, 4Kb)