Методика розвитку спритності (координаційних здібностей)

Спритність - здатність створювати нові рухові акти рухові навички, швидко переключатися з одного руху на інший при зміні ситуації, виконувати складнокоординаційні рухи. Спритність і координація близькі за змістом. Найбільш повно вони формуються до 15-17 років. Критеріями спритності є координаційна складність, точність рухів і швидке їх виконання, здатність до статичної і динамічної рівноваги. В основі цих здібностей для хортингіста лежать явища екстраполяції, хороша орієнтація під час проведення двобою, передбачення можливостей майбутньої ситуації двобою, швидка реакція на рух суперника, високий рівень лабільності і рухливості нервових процесів, вміння легко управляти різними м'язами та їх тонусом.
Спритність хортингіста. Спритність - це здатність вибирати і виконувати потрібні рухові дії правильно, швидко, винахідливо, вміння координувати свої рухи, точно вирішувати раптово виникаючі рухові завдання. В основі спритності лежить координація рухових навичок. Спритний хортингіст вміло вибирає час і місце для рішучих ударних та кидкових дій, використовує положення захисту для контратак, своєчасно уходити від ударів противника і залишається невразливим. Чим більше арсенал технічних засобів у хортингіста, тим легше він опановує і застосовує в двобої нові рухи і дії, тим вище його спритність. Для прояву спритності хортингіст повинен не тільки майстерно володіти технікою і тактикою, а й мати розвинені фізичні якостями, такі як швидкість, сила, координація, витривалість, гостро відчувати час і простір.
У двобої хортингу для успішного проведення ударних дій та протидії їм необхідно виявляти спритність, розвиваючи здатність до швидкої та своєчасної зміни дистанції між суперниками. Це допоможе ефективно проводити удари і захищатися від них, а також успішно проводити контратакувальні дії. Вибір технічної дії диктує взаємне розташування суперників, довжина дистанції, що їх розділяє. Крім того, суперники часто знаходяться поза дистанції удару, тому необхідно приділяти увагу різним способам зближення і обманним діям. Створення умов, зручних для проведення кидка, також вимагає високого рівня спритності, яка штучно забезпечує реалізацію захвата при кидкових діях. Суперник активно перешкоджає появі такої сприятливої ситуації, що дасть можливість виконати результативний кидок, блокуючими діями, маневруванням, нав'язуванням свого захвата з загрозою проведення прийому, тисненням тощо. Реалізація захвата і проведення кидка ускладнюються до того ж і нанесенням ударів противником. Тому для проведення кидків необхідно здійснювати зручний захват, ефективно захищаючись від ударів противника. Логіка динамічних ситуацій двобою виключає технічний прийом з технічного арсеналу, якщо він не освоєний хортингістом в єдності з іншими діями, спрямованими на подолання перешкод з боку суперника при вирішенні конкретних епізодів сутички. При цьому координація рухів, спритність сполучається з силовими якостями спортсмена. Основний шлях у вихованні спритності - оволодіння новими різноманітними технічними та тактичними навичками і вміннями в різних ситуаціях двобою. Це призводить до збільшення запасу технічних прийомів і позитивно позначається на функціональних можливостях вдосконалення спортивної майстерності. Для виховання спритності, як здатності швидко і доцільно перебудовуватися в процесі двобою, застосовуються вправи, що вимагають миттєвої реакції на раптово мінливу обстановку. Наприклад, у навчальному двобої партнер змінює лівобічну стійку на правобічну або, ведучи двобій на контратаках, раптово атакує з рішучим наступом тощо. Виконання складних реакцій при раптово мінливих ситуаціях сильно стомлює хортингіста, тому в навчальному процесі слід передбачати відповідні перерви для відпочинку. З арсеналу загальнофізичних вправ для хортингіста найбільш придатними є спортивні та рухливі ігри: гандбол, баскетбол, теніс, естафети тощо. Хортингісту треба вміти поєднувати пересування з атакувальними і захисними діями. За відсутності точної координації він не зможе активно діяти з різних положень, орієнтуватися при постійно збиваючих факторах, швидко відновлювати втрачену рівновагу. Існує безліч вправ для розвитку координації. Найбільш ефективними є вправи з партнером. Вправляючись у парах, слід вчитися діяти з усіх положень і прагнути створити під час захисту зручне вихідне положення для нанесення ударів або проведення кидка. Рівень координації визначається і в обманних діях, у швидких підходах до супротивника під час атак і випереджень його дій своїми контратаками. Розвитку координації слід приділяти особливу увагу при початковій формі навчання: оволодінні механікою руху ударів руками та ногами, захистів, пересування, поєднанні цих технічних дій.
Збереження рівноваги для хортингіста під час двобою грає важливу роль. Спортсмен постійно переміщається по хорту: на дальній дистанції більш енергійно, при зближенні - невеликими кроками для кращої стійкості. Пересування пов'язане з перенесенням маси тіла з ноги на ногу, з переміщенням центру ваги. На якій би дистанції хортингіст не знаходився, якими б засобами не вів двобій, він весь час намагається зберегти рівновагу, бо від неї залежить ефективність ударів, кидкової техніки і захисних дій. Кожен хортингіст виробляє найбільш зручне для себе положення ніг, найбільш вигідний спосіб балансування масою тіла тощо. Якщо у відповідальний момент двобою рівновагу порушено, то навіть при незначному поштовху спортсмен може впасти або, схибивши при поступальному русі вперед, провалитися. Чим досконаліше відчуття рівноваги, тим швидше вона відновлюється, тим менше амплітуда коливань. При навчанні і тренуванні треба систематично приділяти увагу пересуванню, діям в атаках і контратаках із збереженням стійкої рівноваги. При виконанні вправ треба приділяти основну увагу вдосконаленню здатності відновлювати втрачену рівновагу. До таких вправ відносяться збивання з площі опори в парах, ходьба і біг по колоді тощо.
Спритність хортингіста залежить від почуття розслаблення та напруження м'язів, чергування їх під час проведення двобоїв. Будь-який рух є результат послідовного скорочення і розслаблення м'язів. Джерелом м'язової напруги можуть бути причини емоційного характеру, якщо хортингіст не впевнений у собі, відчуває страх перед супротивником, боїться своїми діями розкритися або недостатньо володіє технічними засобами ведення двобою на тій чи іншій дистанції.
Коли дії спортсмена не досконалі, не автоматизовані і він фізично не підготовлений до тривалого ведення двобою, то швидкість чергування розслаблення та напруження м'язів недостатня, внаслідок чого м'яз не встигає розслаблятися. Все це однозначно призводить до зниження спритності та погіршенню рівня координаційних здібностей.
Чим більше глибина розслаблення, тим краще м'яз відпочиває. Автоматизм в чергуванні напруг і розслаблень при швидко змінюваних діях є основним для підвищення швидкості в нанесенні ударів, застосуванні кидкових атакувальних дій та захистів, збільшенні спеціальної витривалості, поліпшенні точності рухів, а, отже, і оволодінні навичками більш складних технічних дій. Тренер повинен з'ясувати причину скутості дій хортингіста і не зводити її тільки до технічних недоліків, шукати їх в психологічній підготовці і рівні тренованості, щоб знайти відповідні засоби та методичні прийоми для навчання розслабляти м'язи в процесі дій. Разом з розслабленням слід домагатися свободи рухів, при яких спритні технічні дії хортингіста забезпечать успішне проведення двобою.
Розвиток спритності. При підготовці хортингістів необхідно розвивати спритність з самого початку спортивних занять, що дозволяє успішно освоїти надалі і вдосконалювати техніку виконання прийомів ударної та кидкової техніки. Під спритністю розуміється здатність атлета швидко опанувати руховими навичками, удосконалювати і доцільно застосовувати їх відповідно з необхідністю. Найбільш сприятливі умови для розвитку спритності є в дітей у підлітковому віці, так як організм у цей час дуже пластичний і тому можна закласти основу для швидкого освоєння в більш старшому віці нових складних рухових навичок. Методикою хортингу запропоновано враховувати кілька критеріїв спритності, які дають можливість кількісно визначати здатність до розвитку даної фізичної якості.
Характеристика координаційної складності рухового завдання. Рухове завдання, наприклад кидок через спину і кидок через груди, може являти собою різну складність. Якщо при виконанні кидка через спину потрібно прояв хорошої координації щодо підвороту на кидок з розворотом спиною до суперника, то при виконанні кидка через груди переважне значення має просторова координація при прогині у спині та розвороті тулуба у кінцевій фазі кидка при опусканні суперника на хорт. Отже, в цьому критерії важливі координаційно-моторні вимоги.
Точність виконання. Рух буде точним, якщо його просторові, часові та силові характеристики відповідають поставленій руховій задачі. У спортивній практиці хортингу тренери часто враховують лише факт виконання технічної дії (кидок виконано, не виконано; больовий прийом зроблено, не зроблено). У дійсності ж виконання рухів важливо розглядати з точки зору необхідної доцільності та економічності. Висококваліфікованих хортингістів відрізняють висока економічність виконання прийомів, що, безумовно, можна розглядати як критерій спритності.
Час освоєння вправ. Для оволодіння необхідною точністю руху або для виправлення помилок потрібен певний час. Особливо наочно це проявляється у підлітків, які тільки приступають до вивчення техніки хортингу. Якщо підліток може виконати нову вправу з ходу, то його слід вважати більш спритним, ніж його однолітків, які витрачають на це більше часу. Юні хортингісти повинні постійно опановувати новими навичками. Якщо цього не робити, то не буде поповнюватися запас рухів (арсенал прийомів), і тоді здатність до виконання різних технік під час двобою не буде вдосконалюватися. Нерідко юні спортсмени, освоївши базову техніку хортингу і довівши її виконання до автоматизму, не вдосконалюють свої навички в індивідуальному плані, досить складних у технічному відношенні комбінаціях ударно-кидкової техніки, що в кінцевому рахунку значно знижує можливість ефективно розвивати спритність.
Для розвитку спритності корисні рухливі та спортивні ігри, біг з перешкодами, різного роду стрибки, підйом штанги з затримкою в окремих позах, перенесення партнера різними способами тощо. Вправи для розвитку спритності краще виконувати на початку основної частини тренувального заняття, а рухливі та спортивні ігри - проводити в кінці. Обсяг вправ для розвитку спритності в рамках одного тренування повинен бути незначний, але виконувати їх потрібно частіше.
Орієнтовний комплекс вправ для розвитку спритності.
Перекати. Використовують як підготовчі вправи під час навчання: вони також виконують роль сполучного елемента між різними вправами. Виконують їх вперед, назад, вліво, вправо. Послідовність навчання.
1. З положення сидячи лягти на спину і зробити перекат назад до положення лежачи на лопатках, носками ніг торкнутися підлоги за головою, потім зворотним рухом повернутися у вихідне положення. Повторити 5-6 разів підряд.
2. З упору присівши в угрупованні сісти і, послідовно торкаючись підлоги сідницями, спиною до лопаток, зробити перекат назад до торкання лопаток і, не затримуючись, зробити перекат вперед у вихідне положення.
3. З положення лежачи на спині зробити перекат вліво (вправо) до положення лежачи на животі, і навпаки.
4. З упору стоячи на колінах легким поштовхом лівої руки і ноги додати тілу рух вправо, м'яко виконати перекат через спину на ліву сторону в угрупованні і, не затримуючись, повернутися у вихідне положення (те ж в ліву сторону).
5. Зі стійки на колінах прогнутися якомога більше, подаючи таз вперед, додати тілу рух вперед. Послідовно торкаючись матів стегнами, животом, спертися руками під час торкання грудьми. Сильно відштовхнутися руками. Повернутися у вихідне положення. Те ж без допомоги рук.
Перекиди. Перекид вперед з упору присівши. Спираючись виставленими вперед руками, відштовхнутися ногами, зігнути руки і, переносячи вагу тіла на них, нахилити голову на груди, спираючись на лопатки, захопити гомілки, згрупуватися і виконати перекид.
Колесо з поворотом (переворот боком). Роблячи колесо з правої руки, ліву руку поставити вправо від прямої лінії ноги, піднятися вгору, ноги з'єднати разом, різко повернути тулуб вправо животом і руками, відштовхнутися руками і зістрибнути на обидві ноги якомога ближче до рук.
Стійка на лопатках. В.П.: лежачи на спині, руки внизу, долоні повернути до підлоги. Підняти ноги до тазу вгору. З розгинанням ніг вгору зробити упор руками під поперек.

 

Стійка на голові з опорою на руки. В.П.: упор присівши. Одну ногу відставити назад, головою впертися в підлогу попереду рук так, щоб між руками та головою утворився рівносторонній трикутник. Махом однієї ноги і поштовхом іншої вийти в стійку. Основна вага тіла повинна падати на руки.

"Енциклопедія хортингу"
Едуард Єрьоменко
© 201
3 р.


 (576x30, 4Kb)