Психологія наркоманії. Спроба рішення внутрішніх проблем

Навряд чи сьогодні можна змінити наркоситуацію в країні. Однак необхідно сформувати певне відношення до неї. Існує чимало думок про те, що причини наркоманії криються в доступності наркотиків, що наркоманія - це хвороба й ін. Однак такий підхід знімає відповідальність із самих наркоманів за те, що з ними відбулося. У дійсності, корінь наркоманії - у психологічному стані особистості. Іншими словами, як такої проблеми наркотиків не існує. Існує проблема психічних і поведінкових відхилень і порушень у розвитку особистості.

Фармакологи розрізняють у дії наркотиків кілька ефектів. Але шуканим психотропним ефектом для наркоманів (принаймні, по їхніх поясненнях) є ейфорія, а всі інші - додатковими. Як уважають багато фахівців, саме в цьому прагненні до підвищеного настрою полягає ключовий пункт залежності. На даний момент відомі деякі безпосередні біохімічні аспекти одержання ейфорії: наприклад, багато наркотиків можуть збільшувати вироблення допаміна в мозку, що прямо впливає на центри задоволення. Однак за самим прагненням до підвищеного настрою ховається щось більше, оскільки вживання речовин, що змінюють свідомість, представляє із себе спробу відходу з реального життя й, в остаточному підсумку, - спробу зміни реальності. Якщо можна так виразитися, то бажання ейфорії - це не "річ у собі", а потреба в зміні існуючого положення, що на момент вживання наркотиків не влаштовує людину. А пояснення вживання наркотиків бажанням ейфорії - це певний камуфляж (симптом) більше глибокої проблеми.

Взагалі, поділ психоактивних засобів на наркотичні, токсичні, алкогольні й ін. - представляється досить штучним, тому що, по великому рахунку, наркомани вживають токсичні засоби, токсикомани - наркотичні, алкоголіки - психотропні й т.д. І оскільки всіх хто вживає ці речовини, поєднує залежність від них, то більш логічно розглядати саме проблему залежності, тобто аддиктивності, аддиктивного комплексу (addiction - пристрасть; addict - наркоман, токсикоман, алкоголік без розмежування). Виходячи із цього, не видно принципових відмінностей між роботою з наркоманами й роботою з алкоголіками. Звичайно, такі "різні" феномени як наркоманія й алкоголізм існують, але їхнє розходження проявляється лише на рівні наслідків - уживання якогось конкретного психоактивного препарату, специфічних поразок тіла й психіки, строку життя від початку вживання до настання смерті й т.д., а не на рівні причин залежності. Субєктивно-обєктині причини всіх залежностей практично ідентичні, будь те залежність від психоактивних препаратів, від переїдання, від якихось властивостей характеру, від відносин, грошей, телебачення й т.д. Причини - нефункціональна (нездорова) адаптація до умов, які змінюються в зовнішньому середовищі.

Інша справа, що повністю зрілих, аутентичних і самодостатніх молодих людей дуже мало. А інфантильній і непідготовленій людині зрозуміти себе, розібратися, чи використає вона уживання наркотиків для рішення внутрішніх конфліктів або для досягнення ще якихось інших цілей, неможливо.

Серед наркоманів є що соціально відбулися, так і соціально, що не відбулися люди. Немає принципових відмінностей у вживанні наркотиків ув'язненими колонії посиленного режиму, учнями ПТУ або студентами університету, за винятком того, що одні купують ханку, а інші кокаїн або екстезі, одні заради дози грабують перехожих, а інші грабують маму з татом, одних на лікування направляє міліція, а інших приводять батьки. Відмінності стосуються тільки зовнішніх проявів. Насправді ніякого "парадокса наркоманії" у благополучних родинах немає, оскільки, при ближчому розгляді, виявляється, що зовні благополучна адаптація до соціальних умов існування досягається ціною відмови від власної унікальності й індивідуальності.

Більшість батьків схильні думати, що їхня дитина не здатна приймати наркотики. І в переважній більшості випадків батьки довідуються про те, що їхні діти вживають наркотичні препарати і є наркоманами, через 6-12 місяців після першого контакту з наркотиками. Як правило, це відкриття стає для них громом серед ясного неба. Але в житті не буває так: усе було в порядку, і раптом дитина змінилася - добре вчився й кинув навчання, працював і звільнився, був чесним і став брехати, переводив бабусь через вулицю й став їх грабувати, займався в театрі й улаштував наркоманский притон, був спортсменом і перетворився в руїну, багато читав і став дегенератом. Наркоманія - це завжди закономірний підсумок тривалого патологічного процесу, у ході якого відбувається поступове нагромадження хворобливих змін. Однак для суспільства міф про випадкове спокушання дитини поганою компанією дуже зручний адже при великому бажанні завжди можна знайти причину там, де шукаєш. Звичайно, випадковий контакт із наркотиками можливий, але саме перетворення дитини в наркомана - це не випадковість - про неї можна говорити тільки як про запрограмовану випадковість.

Фізична і психічна залежність

Існуючі методи лікування наркоманії спрямовані найчастіше не на причину наркоманії, а на наслідок, тобто безпосередньо на сам процес уживання наркотиків. Загальним для цих підходів є те, що:

1. З наркомана знімається особиста відповідальність за його стан;

2. Наркоман розглядається не як суб'єкт, а як об'єкт, у який можна щось "вкласти", щось у ньому "виправити" без його бажання, без особистого розуміння необхідності змін і прояву волі в досягненні результатів.

Слід зазначити, що доступність наркотиків - це не причина наркоманії. Якби синтетичні, а тим більше природні, наркотики дійсно були причиною, то наркоманами стали б всі люди. Будь-який хворобливий стан свідчить про патологічне минуле людини, що є автором і користувачем своєї патології, а наркотики - лише підручний інструмент неефективного способу рішення проблем. Доступність наркотиків у сучасному суспільстві, звичайно, є одним із провокуючих факторів росту наркоманії, але не більше. А видання цієї доступності за причину наркоманії - стійкий широко розповсюджений міф, використовуваний як виправдання існуючого положення безвідповідальними людьми або наркодельцами.

Як відомо, наркоманія характеризується психологічною й фізичною залежністю. Однак варто розрізняти два види психологічної залежності:

1. Неусвідомлювані психологічні причини, що приводять наркомана до даного способу нездорової адаптації;

2. Клінічний феномен, що характеризується установкою наркомана, що він не може жити без прийому наркотиків. Інакше кажучи, цей стан, при якому психоактивна речовина викликає почуття задоволення й психічного підйому. Організм вимагає періодично поновлюваного або постійного вживання психоактивних речовин для того, щоб зазнати насолоди або уникнути дискомфорту.

Якщо перше у свідомості не присутнє, то клінічний феномен, як правило, усвідомлюється, офарблюється переважно негативними емоціями, раціоналізується або якимсь іншим образом відчувається наркоманом.

Фізична залежність виникає внаслідок тривалого прийому наркотичних препаратів, які як би вбудовуються в нормальні процеси обміну речовин. Ці препарати стають необхідною умовою для  збереження біологічної й хімічної рівноваги всього організму. Клінічно це проявляється в тім, що якщо наркоман не буде вживати необхідну дозу наркотичної речовини, у нього розвинуться соматовегетативні й психоневрологічні симптоми: ломота або неприємні відчуття в різних частинах тіла, тремор, діспепсичеські порушення, пітливість, запаморочення, сухість у роті, безсоння, нервова виснаженість, напади психомоторного порушення, дратівливість, почуття тривоги, страху й т.п. Тобто можна говорити про ламання, аналогом якого в алкоголіків є синдром похмілля. А повторний прийом наркотику практично миттєво знімає описані симптоми.

Психологічні причини наркоманії

Уживання наркотиків має свої медичні, фармакологічні, кримінальні, фінансові, педагогічні, соціальні й інші передумови. Однак як такої проблеми наркоманії або наркотиків немає. Це лише видима сторона іншої, дійсно дуже серйозної проблеми. Це - проблема інфантильних спроб людини вирішити свої внутрішні психологічні конфлікти, виведені за межі усвідомлення.

Симптоми являють собою зовнішній прояв справжньої хвороби. Доти, поки не буде усунута причина цієї хвороби, її зовнішні прояви можуть існувати й змінюватися нескінченно. Для батьків, педагогів, працівників правоохоронних органів основною проблемою найчастіше представляється вживання наркотиків. Тому вони домагаються головним чином того, щоб підлітки припинили їх приймати. Їм здається, цього буде досить, щоб магічним образом вирішити всі проблеми. Однак прагнення усунути симптом, що вважається самим головним і приймається за причину, не веде до повного видужання - зміні сімейних відносин, соціальної адаптації й т.п. Адже сама по собі відмова від наркотиків не приносить очікуваних поліпшень. Що саме вибере в якості альтернативного засобу нездорового дозволу психологічного конфлікту конкретна людина, сказати досить складно. Це може бути алкоголізм, повернення до наркотиків (97-98%) або суїцид. Звичайно, є випадки, коли людина переборола наркотичну залежність. Але, по-перше, ці випадки одиничні, а по-друге, тут мова йде про дозвіл внутрішнього конфлікту, причому найчастіше за допомогою психотерапевта. У цілому ж фахівці сходяться в думках - поняття "колишній наркоман" не існує.

Наркоманія є інфантильною спробою рішення внутрішніх проблем. Відповідно, кожний наркоман, у більшій або меншій мері, виявляє інфантильні риси особистості, поза залежністю від досягнутого соціального або матеріального становища. Буквальне поняття "інфантильний" означає психічно незрілий, ведучий себе по-дитячому. Це означає й підвищену сугестивність, і нездатність одержати задоволення, невміння врахувати наслідки своїх дій, підпорядкування почуттю стадності й інших характерних рис незрілості. До них ставляться: неадекватна самооцінка, недостатній прогноз і рефлексія, нерозмірність домагань, нереалістичний оптимізм (наприклад, коли 14-літній підліток-дегенерат із чотирирічним стажем вдихання паров розчинників оптимістично затверджує: "Я буду юристом"), нестабільність інтересів, недорозвиненість совісті й заздрісність. Однак більшість психологів схиляються до того, що основною характеристикою інфантильних людей є відставання в емоційно-вольовій сфері, що особливо проявляється при зіткненні із труднощами або при влученні в, так зване, несприятливе середовище. Інфантилам властиве перекручене розуміння загальнолюдських принципів, тому вони прагнуть домогтися цілей дитячими методами. Ілюстрацією цього може бути наступний життєвий принцип: "Якщо життя призначене для задоволень, я буду одержувати задоволення від наркотиків".

Ще в ранньому віці людиною робиться висновок про самостійність власного існування, відбувається усвідомлення себе як особистості, але найчастіше цей дуже важливий момент у становленні людини гальмується, тому що батьки просто не дають дитині бути самим собою. Батьки втручаються в процес дорослішання, або перериваючи спроби дитини знайти власну манеру поводження, або зайво оберігаючи його, або руйнуючи його довіру до власної здатності опиратися на себе в пізнанні миру. У такий спосіб дитина не може відрізнити "я" від "не-я" і плутається між своїми потребами й зовнішніми способами їхнього задоволення. Простежуючи психологічні передумови формування залежностей, можна виявити, що початок проблем криється саме в цьому. Сформований у дитинстві сценарій базового відношення до життя має тенденцію до повторення протягом багатьох років аж до смерті: міняється тільки зовнішнє оформлення, але основний каркас залишається незмінним і приводить до незмінних результатів.

Два реальних випадки, описаних зі своєї практики психотерапевтом А.В. Ларіоновим.

Сценарій 1

1) Під час тривалої хвороби сина в дитинстві мама рятувала його, "плюнувши" на себе;
2) Мама влаштувала так, щоб син не був покликаний в армію;
3) Після зробленої сином автомобільної аварії мама протягом декількох років виплачувала борги;
 4) Мама знову рятує сина після того, як він став наркоманом і "плюнув" на неї.

Резюме. "Рятувати!" - основний сценарій мами. "Рятуй мене!" - основний сценарій паразита-сина. Разом вони створюють чудову пару акторів.

Сценарій 2

1) Мама "змушена" протягом двох років підготовляти сина до школи, приділяючи йому більшу частину свого часу;
 2) Мама "змушена" протягом десяти років навчання сина в школі допомагати йому робити домашні завдання й вирішувати його шкільні проблеми;
 3) Після закінчення школи син починає вживати наркотики, і мама "змушена" вирішувати проблему сина.

Резюме. Син звик "сидіти на шиї" у мами. Не навчившись бути самостійним, він виріс дуже залежною людиною.

Варто задуматися. Відзначено, що діти, яких виховували обоє батьки або тільки батько, менше піддані наркотикам.

Не варто займатися археологічними розкопками психологічних причин залежного поводження. Мама, а нерідко й учителі забувають, що людина по праву народження має власність на свою індивідуальність, емоційну самостійність і незалежне мислення. Вони під приводом "любові й турботи про дитину" забувають, або не хочуть, образно говорячи, обрізати пуповину й створювати умови для розвитку самостійності. Емоційний розвиток відбувається набагато повільніше, ніж фізичне або розумове. Основна емоційна структура створюється й установлюється дуже рано. Її зміна сполучена з поетапним подоланням більших життєвих труднощів. Тому встановлення перекрученої емоційної структури - це ключ до базових конфліктів, що продовжують діяти протягом всього життя людини. Виростаючи, люди розплачуються за борги дитинства.

Життя дається людині тільки раз, і саме замолоду він вирішує якою їй бути. Це найважливіший і складний перехідний період у житті, схожий на перехрестя доріг, коли визначаються життєві цілі й плани. Старшокласник, що ще тільки вступає в це життя, і, безсумнівно, що мріє в ній превстигнути, знаходиться на роздоріжжі. Він повинен усвідомлювати, що рішення, прийняті їм у цьому віці, визначать його подальшу долю. Йому дуже важливо знати, як упоратися із цією ділянкою шляху і як упевнено просуватися далі по життю.